Владика Юліан (Вороновський) – дорогий серцю батько

2014-02-27 23:10

«Постать владики Юліана – це приклад доброго батька.
Коли мене обрали Главою УГКЦ, владика Юліан підійшов до мене і сказав
ті ж повні батьківської любові слова: «Сину, не переживай – усе буде добре!» 
Блаженніший Святослав (Шевчук)

Сьогодні, 28 лютого, перша річниця відходу у вічність владики Юліана (Вороновського). Саме таким добрим, люблячим батьком владика Юліан залишився у пам’яті нашої спільноти «УМХ». Для нас його особа є величною постаттю. Він поєднав у собі такі риси, як: простота, доброта, лагідність і велика відвага. Для нас він є прикладом того, як треба зберігати людську гідність в умовах тоталітарного режиму і не боятися йти проти течії. Ми надзвичайно радіємо з того, що мали нагоду спільно молитися і користати з мудрого слова такого архієрея. Зокрема, владика безпосередньо брав участь у з’їздах «Українська Молодь – Христові» в 1990 та 1993 рр. 






Владика Юліан народився 5 травня 1936 р. в с. Гумниська Буського району Львівської області в родині простого селянина. Сім’я Івана та Ксенії Вороновських складалася з п’яти осіб. Батьки виховували трьох синів – Михайла, Василя та Юрія. Родина була глибоко релігійною, щороку їздили на відпусти. Батьки зуміли виховати своїх синів у любові до Бога. Очевидно, саме родинні цінності зумовили потяг до духовної діяльності Василя та Юрія Вороновських, незважаючи на важкі часи підпілля УГКЦ.

Владика Юліан згадував: «Найкращі вихователі дитини – це тато і мама. Мої батьки завжди ходили до Божого храму. Вони й стали моїми першими духовними наставниками, через яких Бог засіяв у моєму серці зерна покликання до монашого та священичого служіння. Окрім того, рідний брат мого батька, Януарій Вороновський, був монахом-студитом. Приклад його життя та постійне спілкування з ним справило велике враження як на мене, так і на мого рідного брата, покійного ієромонаха Василя Вороновського». 

Після закінчення середньої школи Юрій Вороновський навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова у Львові (тепер – Українська академія друкарства). Уклав собі щоденний розпорядок життя на зразок монашого: щоранку брав участь в Божественній Літургії, а вже опісля йшов на навчання в інститут. У неділі та свята Юрій ходив на підпільні богослужіння, які відправлялись в приватних помешканнях. Спілкування з священиками підпілля мало великий вплив на формування Юрія, особливо вразила юнака постать ієромонаха Германа Будзінського. В юнака все більше розвивалось монаше покликання.


В 1958 році Юрій вступив до монастиря Студійського Уставу підпільної УГКЦ, а вічні обіти склав у 1963 р., отримавши монаше ім’я Юліан. Свій монаший шлях брат Юрій розпочав під духовним проводом ієромонаха Митрофана Павловського, наставника новиків. «Пригадую, ще будучи львівським студентом я приїжджав до Зимної Води, де спільно з монашою братією молився правило часослова. Щоразу після завершення цих молитов старший ієромонах пояснював нам, молодим монахам, зміст цих богослужінь.


Досвід цієї спільної молитви духовно зміцнював мене. І так молитва допомогла мені дійти до Христа», – згодом згадував владика Вороновський. Після закінчення інституту в 1961 р. впродовж 15 років він займав різні посади – від інженера до начальника відділу у Львівському проектно-конструкторському інституті. Згодом через своє віровизнання змушений був звільнитися з роботи і працював звичайним робітником у котельні аж до часу виходу Церкви з підпілля.

Монаше життя і державну роботу брат Юрій поєднював з навчанням у підпільній Львівській Духовній Семінарії. На кошти монастиря оо. Студитів монах Юрій спільно з братом ієромонахом Василем купують невеличку хату у м. Львові по вул. Солов’їній, 6. Вони забрали до Львова стареньку маму, яка стала своєрідним прикриттям для дому, який перетворювався в підпільний храм.

27 жовтня 1968 р. владика Василь Величковський в одному з львівських помешкань на Підзамчі висвятив брата Юліана на священика. Молодий ієромонах Юліан, за задумом єпископа, мав належати до «другого ешелону» підпільних священиків. Тому спочатку о. Юліан дотримувався правил конспірації, час від часу служачи людям поза Львовом. 

Репресії і гоніння 70-х років не оминули також і ієромонаха Юліана. В 1972 р. його викликали до відділу міліції і вісім годин допитували. Через відмову у співпраці з органами КДБ отцеві довелося «за власним бажанням» звільнитися з посади старшого інженера. Деякий час працював постачальником на заводі бетонних виробів, щоб остаточно влаштуватися на посаду кочегара в котельні. 

«Отець-студит Модест Ворончак постійно повчав нас, молодих священиків і монахів, як поводитись під час допитів: «нічого не підписувати» та «нічого не обіцяти». Адже кожна обіцянка сприймалася як натяк на співпрацю в майбутньому, а тому органам КДБ залишалося лишень «дотиснути» людину». 

У 1986 р. Митрополит Володимир Стернюк висвячує ієромонаха Юліана на підпільного єпископа. «Загалом за часів підпілля я висвятив близько20-ти священиків. Після легалізації Церкви спершу, коли був ректором Львівської Духовної Семінарії, а згодом – єпископом Самбірсько-Дрогобицької єпархії, я рукопоклав понад 300 священиків. При цьому молодим священикам завжди наголошую, що церква змогла пройти 45 років переслідувань у підпіллі, тому що молилася», – зазначав владика Юліан.

У 1991 р. Глава УГКЦ Мирослав Іван кардинал Любачівський призначив його архімандритом монахів Студійського Уставу в Україні і ректором Львівської Духовної Семінарії. У квітні 1993 р. владика Юліан став адміністратором новоутвореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а 17 квітня 1994 р. відбулася його інтронізація на правлячого єпископа згаданої єпархії. 

27 жовтня 2011 р. повідомлено, що Блаженніший Святослав (Шевчук) за згодою Синоду єпископів УГКЦ прийняв зречення владики Юліана з уряду єпископа Самбірсько-Дрогобицького. З цього часу владика Юліан став вислуженим єпископом Самбірсько-Дрогобицьким.

28 лютого 2013 року після важкої недуги владика Юліан помер. Похований в Уневі на Чернечому цвинтарі. Під час похорону ігумен монастиря Святоуспенської Унівської Лаври о. Теодор Мартинюк всім пригадав мову любові єпископа Вороновського: «Сьогодні усім від імені владики хочеться промовити те слово, яке владика часто за життя промовляв: «Дякую». Сьогодні владика усіх нас обіймає і цілує, як він це часто робив, кажучи: «Моя, дитино!»

Використані джерела:

1. Архів ЛМГО «Українська Молодь – Христові». 
2. Не бійся, тільки вір (життя і служіння ієромонаха Студійського Уставу Володимира Василя Вороновського) / Упор. Воротняк Йосафат, о. – Львів, 2003. 
3. Єпископ Юліян Вороновський: «Нехай буде воля Твоя». До 75-річчя з Дня народження владики Юліяна Вороновського, єпарха Самбірсько-Дрогобицького / Упор. митр. прот. М. Бендик. 
4. Архимандрит Унівської Лаври кир Юліан (Вороновський) // Унівський прочанин. – 2011. – №4 (15). – С.8-10.



Keywords: ...




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up