Що таке добро і зло?

2012-03-30 18:35

 Що таке добро і зло?
 
 
Здавалось би, ця тема банальна і заяложена. У той же час всі ми постійно стикаємося з підміною цих понять: у неоднозначних життєвих ситуаціях, через певні стереотипи, упередженість, суб'єктивність нерідко кожен з нас плутає добро і зло, нездатний знайти між ними різницю. Але факт залишається: зло у нашому світі є, воно проникає у наше життя найрізноманітнішими способами і завдає людству багато шкоди. Що ж таке добро і зло, як їх вічна боротьба проявляється у нашому житті і в нашій душі і, головне, як нам відрізнити добре від злого, як реагувати на те, що діється у власній душі? На ці питання спільнота «Українська молодь – Христові» шукала відповідь на духовних бесідах 29 березня 2012 р.Б. із братом Віталієм, єзуїтом з Товариства Ісуса. Зло можна назвати найбільшим парадоксом нашого світу. Адже, як ми знаємо з історії сотворення світу, Бог створював його ідеальним. Якщо Бог добрий і створив абсолютно добрий світ, звідки ж у ньому з'явилося зло? Чому Люцифер, створений ангелом, добрим і досконалим, відділився від Бога? Відповідь потрібно шукати у самій природі, у суті зла. За словами брата Віталія, серед причин зла завжди є егоїзм, часто хитро прихований. Навіть «любити ближнього як самого себе», по суті, стовідсотковий егоїзм. Така любов починається з мене: спочатку полюблю себе, а вже потім ближнього, насамперед Я, а вже потім – Він. Тому і маємо першу заповідь любові: коли на першому місці – любов до Господа, тоді я починаю по-справжньому любити і ближнього, і себе. Саме у такій послідовності: на першому місці – Бог, потім ближній і, насамкінець, - я.

Власне, що стало причиною падіння Люцифера: він любов до Бога і до ближнього переніс на себе, він почав любити насамперед себе, любов у ньому стала егоїстичною і замкнулась у ньому ж. Це й спричинило його падіння – і, в результаті, появу у нашому світі зла.



Що під маскою?


Переглядаємо короткий анімаційний фільм «Сон смешного человека» (за однойменним твором Ф.Достоєвського). Сюжет фільму тісно пов'язаний з історією гріхопадіння людства і містить багато елементів зі Святого Письма. Як причина гріхопадіння, тут зображена маска – символ лицемірства, нещирості, дволикості, яка сіє ненависть і розбрат між людьми. Під маскою ми ховаємося, граємо ролі, намагаємося здаватися не тими, ким ми є насправді. «Цих масок буває безліч, – каже брат Віталій. – Наприклад, маска мисливця, особливо у чоловіків. Ціль – здобути певну особу жіночої статі. І потім ми зупиняємось, мисливець на цьому закінчується. Трагедія? Так! Тому що вона нещаслива. Він її здобував до певного моменту, здобув – і все». І таких масок ще багато... Ми вдягаємо їх з різною метою: щоб сподобатись, щоб приховати свої істинні думки і наміри, щоб досягти певної вигоди для себе.



По суті, маска – це брехня, а брехня – зло. І постає питання: чи можемо ми використовувати маску для добрих цілей? Чи ціль виправдовує засоби, чи можуть бути виправдані злі вчинки, однак зроблені в ім'я добра? Наприклад, вкрасти велику суму коштів для купівлі дорогих ліків для дружини, яка у передсмертному стані, – це добро чи ні? Адже ціль благородна: врятувати близьку людину, тим паче, коли іншого виходу просто немає.



Мабуть, одна з найбільших небезпек зла – воно запросто ховається за фасадом добрих намірів, добрих учинків, благородних цілей. Лихі наміри і дії легко маскуються за гарними словами і добрими цілями, але це не зменшує їхньої шкоди і руйнівного впливу. Саме так зло і проникає у наше життя: спочатку воно видається нам таким невинним, добрим, спрямованим на якусь вищу благородну мету. Історія знає безліч випадків, коли під іменем таких великих цілей було принесено в жертву мільйони людських життів.

Кровопролитні війни, розробка зброї масового ураження, нацизм з його «очищенням» людства від «недолюдей», ліквідація дітей з відхиленнями, які лише «засмічують середовище», так звана євгеніка... Пересічна людина скаже, що це покидає будь-які межі гуманності і здорового глузду, християнин - що це суперечить християнським засадам. Біда в тому, що самі люди, які так чинять, здебільшого переконані у тому, так правильно. «Проблема народжується тоді, коли ми не відчуваємо каяття від вчиненого», – говорить брат Віталій. Коли людина не відчуває мук совісті, й за тих же обставин зробила те саме – чи є сенс їй прощати? Щоб вона згодом за найменшої можливості повторила свій злочин? Надто, коли людина переконана у правильності своїх дій, у тому, що вона працює заради добра. Прощення тут не виправдане і навіть недопустиме. Навпаки, потрібно визнати, що це зло, і подумати, як його можна здолати.

Красиве значить "добре"?


З іншого боку, не завжди речі, які зовні можуть видаватись злом, є такими насправді. Існують певні уявлення і стереотипи про добре і погане. Мабуть, найпоширеніший з них: зло постає у нашій уяві негарним, неприємним, відразливим, і, навпаки, добро – обов'язково світле, гарне, привабливе, красиве. І постає важливе запитання: чи може бути зло красивим? Наскільки залежні поняття краси і добра?



Думки щодо цього лунали різні. Зокрема, що варто розрізняти красу земну, людську і красу Божу. Однозначно, творіння Боже – прекрасне. Однак зло, будучи некрасивим, нікого не зацікавило б! Тому зло переважно також привабливе, але насправді не так красиве, як прикрашене, привабливе зовні, але гниле всередині. Наприклад, людина може прикрашати свої вчинки гарними словами, гучними лозунгами, прикриватись високою метою, однак суть від цього не змінюється, і, якщо зірвати красиву обгортку, розкриваються істинні наміри і мотиви.



Загалом красивим ми називаємо те, що нам подобається, що викликає у нас приємні емоції і позитивні враження. Але ж, погодьтеся, що далеко не завжди те, що нам подобається, веде до добра... Наприклад, жіноча краса не раз є причиною розпусти і зради. З іншого боку, хіба ж це погано – бути красивим і подобатись іншим? Хіба красива жінка – зло? Залежно від того, як саме це трактувати. Наприклад, відвертий спокусливий одяг – так, з певної точки зору, це красиво. Однак внаслідок цього виникає розпуста, подружні зради, розлучення... І ми розуміємо, що це вже є злом.



«Знаємо цей вислів: «Краса врятує світ». Ці слова належать Достоєвському. Але краса як рятує світ, так і може його вбити. Гарна жінка як дає життя, так може його і забрати, гарний чоловік – теж. Треба розумно розпоряджатися тим, що ми маємо», – каже брат Віталій. «Це парадокс людини: що людина, зі своєю красою, всім тим, що вона отримала, може і вбивати світ, і давати життя».



Не останню роль відіграє телебачення, яке спотворює наші уявлення про красу. Наприклад, пропаганда насильства чи розпусти – те, що ми, майже постійно, бачимо на телеекрані. І особливо це впливає на нове покоління, яке виростає з переконанням, що такі явища – цілком нормальні і прийнятні, навіть більше, що у цьому є елемент краси. От і не дивно, що все частіше чуємо про випадки зґвалтувань і жорстокого поводження з людьми. Тому що це нам подають як щось красиве і привабливе, як стандарт – і ми ведемося, для нас це стає нормою. Ми починаємо бачити красу спотворено.

Абсолютне зло і абсолютне добро.


Якщо все так неоднозначно, як же нам розрізняти, що є добрим, а що – злим? «Ми не можемо дати однозначну відповідь, що було б добре, чи що було б погано...Зло, як і добро, – це таїнство. Таїнство, яке ми не можемо зрозуміти до кінця. Так само, як Таїнство Покаяння, тобто сповідь, Таїнство Євхаристії, як перемінюється Господь... Ми [частково] це розуміємо, але не можемо відчути до кінця».




Іншими словами, ми не можемо своїм розумом осягнути ні абсолютного зла, ні абсолютного добра. Все, що можемо сказати про зло, що є зло об'єктивне, те, що від нас не залежить (стихійні лиха, катаклізми), і зло суб'єктивне – це вже те, що прямо чи опосередковано залежить від людини. Та і тут ми не можемо бути певні... Наприклад, навіть у якихось злих вчинках – у наших гріхах, життєвих помилках – завжди є щось добре. Це можна назвати теофанією: ми згрішили, але Бог об'являється нам у своїй благодаті через прощення. Навіть, якщо нам здається, що ми вже втратили все: душу, гідність, честь... Згадується причта про блудного сина, якого не відкинув батько, навпаки, повернення якого стало для нього великою радістю. «Блудний син, коли повертався додому, був уже без гідності. Бо для ізраїльтян річ, коли син уже впав, скажімо, до рівня свинопаса, - ознака того, що людина вже втратила будь-яку гідність. І коли він повертається, що батько йому дає? Атрибути гідності, він повертає йому цю гідність. Ці речі також залежать від певної благодаті. Блудний син дійшов до краю. Так як часом з наркоманами: ми намагаємось вилікувати людину – жодного результату. І є така терапія: залишити [все для природного розвитку] і, коли він падає вже на дно, тільки тоді може відбитися і подивитись, як він може вийти з цього».


За словами брата Віталія, коли ми грішимо, ми обриваємо, як нитку, зв'язок між Богом і собою. І коли каємось, шукаємо примирення з Богом, ми зв'язуємо цю нитку: вона стає коротшою. І ми в той же час стаємо ближчими до Бога. Бо згрішити – насправді не проблема! Навпаки, часто навіть приємно, інакше ми би не грішили... Але коли ми знаходимо сили позбутися гріха, у цьому і є благодать: ми знаємо, до чого повинні йти, тому і щоразу піднімаємось з власних падінь.

Підготувала - Катя Судин



Keywords: ...




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up