Доброволець Зіновій: «Я поїхав воювати не за політиків, не за владу. Я поїхав воювати за Україну»

2015-01-16 22:11

Зіновій – боєць добровольчого «Батальйону ОУН». Два місяці він брав участь у боях на Сході України, в одній із «гарячих» точок – у селищі Піски, що у передмісті Донецька, неподалік від Донецького аеропорту. На початку січня боєць нарешті приїхав на ротацію до рідного Львова. Однак уже за кілька днів має повертатися назад – каже, що ситуація напружена, допомога на полі бою зараз дуже потрібна. Під час зимових свят ми змогли зустрітися із добровольцем у львівському осередку спільноти «Українська молодь – Христові», де він поділився враженнями від пережитого у зоні бойових дій.

«Батальйон ОУН», у якому воює Зіновій, – неофіційний і наразі не визнаний на державному рівні. Бійці не отримують жодної допомоги від держави, армія добровольців існує лише завдяки допомозі волонтерів. Однак за своє рішення боєць не шкодує. «У мене був вибір: або піти в армію, щоби мені платили гроші, або піти добровольцем до своїх друзів, де мені не платитимуть там нічого. Я вибрав друге».

«Я є націоналістом по духу, – каже доброволець. – Чому вибрав саме „Батальйон ОУН”? По-перше, там мої друзі, а по-друге, там (у Пісках – Прим. авт.) дійсно бойові дії. Там війна».

Зіновій – людина сімейна: одружений, має маленького сина. «Коли я їхав на війну, основним завданням для мене було переконати дружину. У мене народився синочок, недавно йому виповнився рік… Я мав їхати з друзями ще влітку, але дружина так плакала, що я не міг її заспокоїти. Потім все ж побачив, що потреба є: я відслужив в армії шість років, закінчив Львівський інститут Сухопутних військ, а мої друзі, які поїхали туди, зброю в руках тримали вперше. Тобто людина, яка служила в армії і трохи знає в цьому толк, сидить вдома, а люди, які ніколи не тримали зброї – воюють там».

Бійців, яких вдома чекає сім’я, на полі бою немало. «Я подивився, скільки воює таких, які залишили по двоє, по троє дітей… Скажу так: відпускати мене ніхто не хоче, але всі розуміють, що буде неправильно, якщо мене не пустять і я не поїду».

Чи можуть воювати люди, які не вміють тримати в руках зброю? Звісно, у батальйоні передбачена певна підготовка бійців. «Перед тим, як людина їде на війну, вона має пройти вишкіл. Відповідно, після цього дають дозвіл іти воювати. Багато хто уже на вишколі показує себе з негативного боку: або через пиятику, або через неадекватність, або люди просто не слухають наказів, роблять, що їм схочеться. Таких людей „відсіюють”», – каже доброволець.

На вишколах вчать працювати без зброї, є макети автоматів. Тому, звісно, найкращий вишкіл – уже безпосередньо на фронті. Зіновій розказує, що серед бійців багато юнаків віком 18–20 років, багато людей, які ніколи не служили в армії, є навіть дівчата. На війні, під кулями і снарядами, ці люди вчаться дуже швидко. На полі бою стає очевидно, хто готовий до справжньої війни. «Бувають такі, що просто рвуться воювати, кричать: „Ми зараз палитимемо села, руками душитимемо сепаратистів!”. Два дні побудуть – і їдуть назад, – розказує Зіновій. – Зазвичай вони користуються відмазкою „проблеми в сім’ї”. Так завжди: якщо боєць говорить про „сімейні проблеми” – значить, більше не приїде».

«На війні дуже велику роль відіграє психологічна готовність воювати. Ти можеш бути фізично сильним, ти можеш бути майстром спорту, ти можеш бути стрільцем, але коли приїжджаєш туди, якщо ти не налаштований психологічно, то просто зламаєшся, – каже Зіновій. – Фізичні дані теж потрібні, але вони не відіграють першої ролі. Має бути дуже велика віра. Особливо якщо ти віриш у Бога і знаєш, що Він завжди тобі допоможе, навіть якщо біля тебе вже нікого не буде».

Що робити бійцю, коли стає страшно? Зіновій розповідає, що у такі хвилини переглядав фотографії дружини, сина. Це підтримує дух, нагадує, що десь далеко вдома на тебе чекають. Від страху рятує молитва. «Я молюся. Знаю, що біля мене люди моляться, – розповідає доброволець. – Є різні люди: з нами у батальйоні не тільки християни – є і мусульмани, і язичники… За себе скажу, що молюся, бо це допомагає: і коли виходжу на службу, і коли лягаю спати – бо також є велика небезпека не прокинутися».

На війні не є рідкістю випадки зловживання алкоголем. За таке з «Батальйону ОУН» виганяють. Як засновник товариств «Твереза Галичина» та «Твереза Україна», Зіновій «сухий закон» у лавах добровольців повністю підтримує: на п’яну голову на війні можна наробити багато біди. «Якби не було випадків пиятики, то половина загиблих солдат зараз були б живими», – каже він.


«Такі плакати є в нашому батальйоні. Закликають людей не вживати алкоголю. Волонтери роблять для нас такі плакати – ми просимо їх про це»

Зіновію та його побратимам особливо нелегко у зоні бойових дій – як бійцям незареєстрованого добровольчого батальйону, який не отримує жодної допомоги від держави. «Батальйон неофіційний, там не платять ні копійки, зарплатні у нас немає. Багато людей запитують: як ви можете воювати без грошей, треба ж за щось жити? Існуємо завдяки моїм друзям, завдяки волонтерам, які допомагають бійцям та їхнім сім’ям», – каже Зіновій.

За словами добровольця, волонтерський рух забезпечує бійців повністю – їжею, одягом. Не завадили би додаткові автомати, але цього волонтери надати не в змозі. Тож добровольці змушені ділитися зброєю між собою, позичати її в інших батальйонів, здобувати у бою із супротивником. Сам Зіновій розповідає, що перші два дні на передовій ходив неозброєний, лише з дідовим мисливським ножем, і аж на третій день нарешті отримав автомат.

Чому «Батальйону ОУН» відмовляють у реєстрації, доброволець сказати не може. «Наш комбат, Микола Коханівський, завжди подає у міністерство звіти: про проведені бої, про отриману зброю, про те, які акції ми провели, – каже побратим Зіновія Мар’ян Гаврилів. – Це робиться для того, щоби всі бачили, що ми не якась махновщина, що це не анархія. Щоб нас нарешті визнали». Та поки що допомоги від держави добровольцям чекати нескоро. «В мене не буде жодних пільг. Я воюю за ідею. Багато людей, які зараз на передовій, навіть „учасника” не отримають, – каже Зіновій. – Хіба після того, як нас легалізують».

Від супротивника чекати пощади цим батальйонам теж не варто. До добровольців у російських військах ставляться особливо жорстоко. «Коли їхав туди, мене гризло питання: чи здаватися, якщо потраплю в полон? Відповідь знайшов на фронті. Ще на навчанні до мене підійшов один хлопець і каже: „Збрий свого чуба. Бо коли потрапиш у полон, за цей чуб тобі просто скальп з голови знімуть”. Я подумав і відмовився його зголювати, бо я його не просто так відростив – все-таки це історія, він у мене вже два роки, відколи я одружився. Суть така, що кожному дають вибір: або здаєшся в полон, або тобі дають гранату і ти можеш підірвати себе», – розповідає Зіновій.

Як складаються у бійців стосунки з місцевим населенням? Доброволець переконаний: більшість тамтешніх мирних мешканців давно покинули територію, залишилися в основному ті, хто співпрацює з сепаратистами. «Я взагалі вважаю, що цивільні не мають мешкати на території, де ведеться війна, де постійні обстріли. Видно, вони виконують якусь свою роботу: вдень ми їх годуємо, допомагаємо їм, а вночі на нас летять снаряди, які попадають точно в ціль – мабуть, корегують вогонь», – каже Зіновій. «У противника завжди свіжа інформація. Напевно, ніколи снаряд не прилетів би точно у штаб і не вбив би Андрія Юргу, якби не конкретна наводка».

Але звинувачувати усіх мешканців окупованої території теж не можна. «У батальйоні є люди з Донбасу, які воюють за свою територію. Вони з Луганська, з Донецька, – каже Зіновій. – Це також мої друзі. Вони мають зовсім інше уявлення про Україну – таке, як ми. Вони такі ж українці, патріоти». Деякі місцеві допомагають українським військовим, передають їжу.


Зруйнована автобаза під Донецьком

«Чуємо, що зараз на Донбасі є свої партизани, які воюють проти військ сепаратистів… Дуже багато місцевого населення у самому Донецьку зараз незадоволене. Їм самим уже все це не подобається і вони починають формувати власні партизанські загони», – каже Зіновій.

Стосунки добровольців з українською владою, як уже згадувалося, нелегкі. Зіновій каже: більшість бійців з великою недовірою ставляться до дій і рішень влади. «Скажу вам, що це все можна було давно завершити. Просто на цьому заробляють гроші», – каже Зіновій. «Думаю, всі, хто там крутиться, щось заробляють. Стільки грошей виділяють на армію – і армія просить у волонтерів допомоги… Можна вже проаналізувати, що тут щось не так».

Негативно сприймає доброволець і теперішнє затишшя. «Зараз триває перемир’я, а люди загинули: скільки є вбитих, скільки забрано у полон», – каже він. За час затишшя ворожі сили мають нагоду укріпитися, зміцнити свої позиції. «Цю територію вони настільки укріплюють, що якщо колись її можна було легко звільнити, то зараз її треба брати з великим боєм, з дуже серйозною технікою. І чим довше в нас буде таке перемир’я, чим більше буде отих „паперових” домовленостей, які ні до чого не приводять, тим більше ворог зміцнюватиме позиції».

«Бачимо, що зараз все вирішується у кабінетах. Але хочу нагадати, що записано в Конституції України: носієм влади є народ. І поки люди не усвідомлять, що все вирішують вони, а не політики, доти жодна революція не допоможе, – говорить Зіновій. – Я вважаю, що найперша революція має відбутися в головах людей. Тільки після цього можна виходити на Майдан. Доки цього не буде – нічого не зміниться».

Кожен із нас може чимось допомогти, запевняють бійці. Для перемоги не обов’язково їхати у зону бойових дій і брати до рук зброю. «Є люди активні, які бачать себе на війні, – каже Зіновій. – Але не всі можуть піти на війну. Є люди, які активно діють тут. Вони теж свого роду воюють».

Найбільш руйнівною зараз є людська байдужість. «Приїхав до Львова – відчув себе просто „не у своїй тарілці”, – каже доброволець. – Людям добре, вони відпочивають, гуляють, веселяться, ходять на дискотеки, випивають. Чесно кажучи, те саме мені говорив побратим, коли приїхав звідси до нас: „Я сам зі Львова, але там я відчув себе чужим. І повернувся назад. Не міг довго на це дивитися”».

Чим може допомогти кожен із нас? Зіновій закликає: будь-яка робота на благо армії дуже потрібна. Якщо журналіст оприлюднюватиме правду – це вже вклад у війну. Можна допомагати поширенням правдивої інформації в інтернеті. Вчителів та викладачів доброволець закликає починати кожне заняття з молитви за бійців на Сході України. Якщо людина вміє плести сітки, ремонтувати автомобілі – може допомагати цим. Можна допомагати волонтерському руху збирати кошти на АТО. «Але попрошу не просто збирати і перекидати гроші куди-небудь: треба знати, кому давати. Бо не завжди ці кошти доходять до бійців», – каже Зіновій.


«Такі гарні малюнки пересилають нам волонтери. Дуже підтримує бойовий дух»

«Рушійна сила країни – це насамперед народ, – каже доброволець. – Основне – це висувати владі свої вимоги. Якщо навіть прості люди почнуть давити владу за те, що вона нічого не робить, – вони теж багато чого змінять».

Занотувала Катя Судин
Фото – з особистого архіву Зіновія


Keywords: ...




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up