Духовні бесіди: зустріч, яка змінює все

2013-02-16 01:00

Зустрічі бувають різні: приємні, хороші, відразливі, сумні чи веселі. Зустрічі з різними людьми, з родичами, близькими, незнайомцями. Зустрічі з Богом, з самим собою, з власними переживаннями, прихованими страхами. А у вас часто бувають зустрічі з добром чи злом, зі своїми внутрішніми цінностями чи пристрастями, зі справами та ділами особистої поведінки? І найважливіше – що ви можете почерпнути із них, як вас ці зустрічі змінюють? Про це 15 лютого на духовних бесідах ми спілкувались із отцем Юстином Бойком.
Зустріч у контексті віри також має велике значення. Саме цього дня християнський світ святкує величне свято Стрітення – у світовій традиції християнства це день, коли Христос був представлений у храмі. Але у слов’янській традиції це свято – яке носить у нас саме назву Стрітення – наголошує саме на зустрічі у єрусалимському храмі Христа і Симеона, який довгі роки чекав у храмі. У народі кажуть: очікування є гіршим смерті. Старець Симеон до кінця життя чекав на зустріч із Христом. І при зустрічі з ним інтуїтивно і безпомилково відчув: це – Месія.

Віра починається з зустрічі людини з Богом. Насправді все наше життя Бог нас провадить, але чи ми помічаємо це – залежить від нас. «Згадую свої думки, коли я йшов у монастир, – розказує отець Юстин. – Це були часи 90-тих років – злету, піднесення… Яке уявлення було тоді в людини, як я, про монастир? Що приходиш туди – а там просто ангели з крилами. Але коли я потрапив до монастиря, з часом я побачив, що, крім ангелів, тут ще й є люди. А з часом помітив і те, що у кожного з цих людей по правій стороні є добрий ангел, а по лівій – злий. І я завжди очікував – от прийде час, коли монастир постане на достойному рівні, і ми тоді будемо правдивими монахами. І так я жив, чекав – а я вже 20 років у монастирі, – поки я не зрозумів: а доки я чекатиму ще? Чи настане такий час, коли я зможу сказати собі, що вже досягнув досконалості у монашестві?» Звісно, такий час не настав би ніколи. Важливо інше: поки Бог зсилає ласки, людина ж зациклена на якійсь ідеї-фікс. Тому святі говорять про те, що дуже важливо жити теперішньою хвилиною, вірою «тут і тепер», а не своєю «фікс-вірою».

У історіях зі Святого Письмо завжди помітно, як зустріч Христа з людиною змінює людину. У своїй розповіді отець згадав і про Давида, який теж зіткнувся з собою, зі своїми гріхами, як він змінився і яку правильну істинну Бог для нього відкрив, як наслідок, виник після цього 50 псалом.

Зустріч з іншою людиною – теж завжди шанс змінитись. Але коли ми зустрічаємось з іншим– чи справді ми бачимо саму цю людину? Закохана дівчина бачить хлопця як ангела в людській подобі – принаймні поки що, поки вона ще не помічає в ньому вад. У біблійному плані правдиве бачення людини – те, що вона створена на образ і подобу, але все ж немічна. Досконалих людей немає.

Постає питання: а чи знаємо ми самі себе? Якою б не була наша самооцінка – ми завжди кращої думки про себе, ніж ми є насправді. Особливо коли людина закривається у своєму світі і в своєму баченні – її бачення перестає відповідати реальності. Перша думка – відірвані від життя мрійники, які за своїми уявленнями не бачать світу. Але як приклад отець згадав і про депресію – як також про таку собі замкнутість у собі і своїх проблемах, в якій людина не бачить за цим всім виходу. Психологи, які допомагають людині в депресії, намагаються відкрити їй очі на на те, що світ насправді набагато ширший від її проблем. Коли ж ми бачимо лише свої особисті принципи, ми стаємо свого роду «блудними синами», які рано чи пізно опиняються біля розбитого корита.

Зустріч із самим собою: шанс чи ризик? «Шанс є тоді, коли людина побачить Божу руку. Але і є ризик, коли людина бачить лише власну неміч», – так трактує отець. Інколи люди бачать лише власний гріх, але не бачать Божого милосердя. Але цей принцип цілковито суперечить Христовій благовісті, людина зневірюється, опускає руки. Тому отець наголошує на словах Христа: «Візьми свій хрест – і йди за Мною!» Для нас є найбільшим зціленням від болю, хвороб, проблем – сповідь.


А що ж таке зустріч зі злом? Людину завжди оточує багато джерел зла. Хтось намагається відсторонитись, хтось піддається впливові, хтось переймає певні риси, хтось беззастережно кидається у бій, просто розмахуючи кулаками направо і наліво. Але в Євангелії читаємо слова: «Не противитися злому!» Як це – невже просто опустити руки? Отець Юстин нагадує притчу про кукіль: як до посіяної пшениці кинули зерна кукілю і вони виросли впереміш, так і серед нас є добро і зло. Але Господь сказав, що, коли збиратимуть врожай, то прийдуть женці, і зберуть окремо кукіль і пшеницю і завезуть до клуні Його. Наша ж справа – що ми самі плекаємо, чи все те світле і добре в нас, бува, не заглушив бур’ян.

Є одна небезпека – не варто вступати у контакт зі злом тим, хто наперед знає, що програє.

Зараз молодь є дуже вразлива на дуже багато речей. Але найбільшим ризиком є для нас впадання у порожню безплідну критику. «Перестаньте критикувати», – закликає отець. Бо найкращий спосіб чогось досягти – просто зробити це, найкращий спосіб боротись із злом – творити добро.







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up