Духовні бесіди (21 червня): роздумуємо над Святом П’ятидесятниці

2013-06-26 10:50

«І проситиму я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя,
щоб з вами був повіки, – Духа Істини»
(Йо. 14:16). 


Після світлого празника Пасхи звершується не менш світлий і великий празник Святої П’ятидесятниці. Зішестя Святого Духа – це наче вінець і печать у здійсненні спасіння людського роду через Сина Божого Ісуса Христа. У дні святої П’ятидесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Євангелія. В день Зішестя Святого Духа народжується Христова Церква. Святий Дух провадить її, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. Над святом П’ятидесятниці молодь розважала разом із доповідачем о. Василем Урбановичем у приміщенні ЛГМО Українська Молодь – Христові».

Отець Василь розпочав роздуми зі слів, які сказав Христос, коли покидав апостолів: «Коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду – пришлю його до вас. … Тож коли зійде той, Дух Істини, він і наведе вас на всю правду» (Йо. 16:7-13).

Ким насправді є Святий Дух? Чим Дух важливий для нас? Чому Ісус називає Духа Святого утішителем і чому обіцяє апостолам, що Дух Святий наведе на всяку правду?

Святий Дух – це Третя Особа Божа. Іншими словами, Святий Дух – це і є Бог.

Одне із пояснень, яке наводиться у Святому Письмі – це Той, Хто досліджує людські серця. Що значить оте «досліджувати серця»? Отець як приклад наводить олію, яка має здатність проникати в будь-яку матерію. Залишивши олію на тривалий час в будь-якій посудині – чи скляній, чи пластмасовій, – згодом побачимо, що вона залишила по собі слід. Миро, створене на основі олії, яке використовується в Тайні Миропомазання – символ того, як Дух Святий проникає в усе.

Довершенням спасіння людини мусить бути втручання Святого Духа, який стає провідником на нашому шляху до спасіння. Хрещення – це «квиток» до Царства небесного, але Святий Дух, як провідник, допомагає правильно скористатись цим квитком.

Без Святого Духа спастися важко, навіть якщо ми хрещені. Ми, люди, надто часто помиляємось – Дух Божий завжди направляє на правильну дорогу, через Божественну благодать лікує нас, зцілює, доповнює у нас те, чого нам бракує. Важливо, аби ми цю благодать отримували.

Святий Дух діяв ще до свята П’ятидесятниці, до сходження на апостолів. Він надихав авторів при написанні Старого Завіту Святого Письма, навідувався до пророків – але між Ним і людьми завжди залишалась перепона первородного гріха. Таїнство Хрещення змиває з нас первородний гріх.

Апостоли пройшли хрещення через спілкування з Христом, через життя з Ним, через перебування святій ласці Божої присутності, це була мить відкриття – для апостолів Ісус відкриває надію на Святого Духа: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20:22-23). У час П’ятидесятниці Святий Дух наповняє апостолів, і це бачать всі – кожен, хто з усіх сторін світу прийшов на свято до Єрусалиму, чує проповідь на своїй мові.

Людина, яка живе у світлі Святого Духа, вміє дати раду у будь-якій життєвій ситуації. Адже приходить розуміння, що всі важкі ситуації Господь нам посилає для нашого ж спасіння. Святий Дух змінює людину, даючи їй свої сім дарів – мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність і страх Божий.

Розум, який Святий Дух дає людині, дозволяє оцінювати, досліджувати, пізнавати речі Божими очима.

Мудрість – дар Святого Духа, який допомагає людині бути розсудливою, второпною у житті у Божому світлі, знати, що, як і коли робити для спасіння.

Знання, дане Святим Духом, провадить до пізнання Бога, який є понад усе. Багато науковців були невіруючими і саме через знання прийшли до Бога. Можна отримати багато знань – але є знання, які йдуть людині на шкоду. Просімо у Бога того знання, яке веде нас до спасіння.
Бог дає нам силу, кріпость у безвихідних ситуаціях, вміння з мудрістю вийти з важких життєвих обставин. Люди часто оцінюють терпіння як кару за гріхи, але варто пам’ятати, що це можуть бути сходинки до нашого спасіння. Адже Ісус терпів найбільше – і не тому, що був грішником. «Вашим стражданням Ви спасете душі ваші» (Лк. 21:19), – каже Христос.

В XX столітті церква мала багато мучеників – священиків, єпископів, монахів. Отець згадує історію про сестер-монахинь, яких в Сибірі у 30-градусний мороз вигнали на вулицю в самих сорочках – а вони продовжували молились. Сестер облили холодною водою – але їм нічого не було. Напустили собак, але ті тільки лизали їм ноги. «Хто витриває до кінця, той спасеться» (Мт. 10:22). Хто вміє витримати до кінця, може побачити чудо. За наше терпіння отримуємо нагороду – Божу ласку. 

Побожність – це дуже гарний дар, яким, на жаль, не завжди вміємо правильно користуватись. Побожність не можна сприймати як ритуал – просто прийти і «відстояти» Літургію в церкві. Багато проведеного в церкві часу – це ще не побожність. Справжня побожність – пам’ятати про Божу присутність у кожну хвилину нашого життя, навіть коли ми грішимо. Якщо ми усвідомлюємо, що Господь завжди з нами – коли ми спимо, їмо, працюємо – ми будемо спілкуватись із Ним, тобто молитись. Істинна побожність – це святий день святкувати з Богом. Справжній християнин не може дозволити собі піти на Літургію і не причащатись, адже Літургія без причастя – це весільна гостина без весільної одежі, без Божої ласки, яка дає право приймати Тіло і Кров Ісуса Христа. Нехтуючи причастям на Літургії, можемо заслужити на кару і Божий осуд, як було покарано гостя, що явився на царську гостину у недостойному вбранні: «Зв’яжіте йому руки і ноги та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 22:13). Але спонукати нас має не страх, а саме побожність. Та сама побожність, яка не дозволить зранку і ввечері не помолитись. Саме ця побожність робить із парафії спільноту.

Страх Божий – страх втрати зв’язок із Богом. Не боятися Бога людськими очима – не боятись тому, що Господь нас покарає. Адже Господь нас любить, хоче уберегти від упадку, і якщо карає нас, то справедливо.

При миропомазанні кожен з нас отримує дари Святого Духа. Не можна жодну частиночку серця залишити закритою для Бога, бо якщо закриємо найменший куточок – можемо втратити дари Святого Духа. Господь нам показує, якими ми є насправді – такими, якими не бачать нас інші люди, якими ми самі себе можемо не бачити. Людина, яка насправді хоче прийняти Бога у своє серце, мусить працювати над собою: цій роботі нема кінця-краю, але результат завжди дається взнаки. Бог – це світильник, який освічує наше серце. Джерелом нашого світла стає Святий Дух, він відкриває нам правду, яка робить нас вільними.

Користаючи з дарів Святого Духа, отримаємо плоди – любов, радість, спокій, терпеливість, доброту, милосердя, віру, лагідність, стриманість. Тож, якщо у серці запанував гнів, неспокій, тривога – остерігаймось: ми хибному шляху. Спішімо до Бога!

Автор: Христя Янчинська







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up