“Ой, поперед мене гори сині…”

2013-07-03 16:17

Більше. Швидше. Веселіше. Азартніше. Сміливіше. Не зупинятися!
Але.
Буде ще. І знову. Й по-іншому. І слід дочекатися, розпалюючи бажання.

Спершу була втеча зі Львова. Без кави, ранкових побрехеньок, зате під руку з львівським дощем. Далі верховинські полонини, більше двох тисяч метрів карапкання на Говерлу і повернення вниз. А згодом і посткарпатський синдром, і потреба у сні та додатковому відпочинку. Ех, добре! Ух, корисно!

37 мандрівників, серед яких троє дітей 11-13 років, що “втерли носа” дорослим і бувалим, 19 підкорювачів Говерли вперше, п’ять екстремалів випробовували свої сили втретє, і лише один невгамовний карпатолюб підтвердив звання лідера групи – четверте вдале сходження на найвищу гору України.

Гра у “Торкнутися вершини” тривала впродовж шести з половиною годин (молитва біля хреста, виконання церковного і державного гімнів, фотографування відбувалися у цей час також) під супровід вітру, дощу, граду, туману, на фоні “живих, затягуючих у своє царство”, боліт, ґрунтів, стрімких потоків, невгамовних і наполегливих постатей у різнобарвних дощових плащах, водопроникних черевиках-кросівках-кедах, що пам’ятатимуть подорож довше і чіткіше, у складніших модифікаціях, ніж їхні власники, і, нарешті, стрибкоподібні відчуття задоволення, втоми, роздратування, “третього дихання” і щопівгодинного останнього ривочка…

Висоту кожний учасник сарепти подолав по-різному, але найважливіше сам процес, нівелювання знемоги, втоми і ейфорія від підкорення, визначення межі й переступу бар’єра, “можливість опинитися по той бік” і досліджувати, пізнавати, рухатися…Найважливіше згуртованість і вміння підтримати, допомогти, підбадьорити…

Серед цікавинок мандрівки варто виділити процес сироваріння, справжнього, гуцульського – вурди та будза (прокопчений вурда). Подружжя сироварів живе на полонині у дерев’яній хижці з травня по листопад. Хатинка поділена навпіл – для мешкання господарів і виготовлення продукту. До речі, кілограм вурди коштує 45 грн, а будза – 50 грн. Отож, гурмани, гайда до Верховини!
Науки о. Михайла Семчишина про дари і таланти, якими не можна нехтувати, а лише розвивати і скеровувати на користь інших, щоб не опинитися перед Господом з порожніми руками. Бо віра і молитва потребують діл, постійного вдосконалення, а, отже, прямування до святості.

Сарепта-2013 була для учасників не просто мандрівкою і карпатським релаксом, а стала початком життєвої прощі, з наміренням та іспитом сумління. Бо коли опиняєшся на великих просторах, самотність і мізерність, щоб не сказати нікчемність, давить і заганяє в тілесний прямокутник, обмежує дії і міркування. Людина залишається віч-на-віч з великою, недосяжною і нездоланною Рукою. І невідомість страшить, а пізнання світобудови манить. У такі моменти усвідомлюєш усю силу і велич Божу. І хочеться змінюватись, кращати, світлішати, прямувати вгору, не оглядаючись і не розпорошуючись! І бути впевненим: помилки не буде…

Автор: Оксана Андрійчук
Фото: Тарас Панькевич, Марічка Кобик



Ключові слова: Карпати | табір | сарепта | Говерла




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up