Божественна Літургія: від сухого обов’язку – до глибини таїнства

2013-09-21 21:09

13 вересня в осередку «Української молоді – Христові» ми спілкувалися про Божественну Літургію. Цей матеріал особливо хотілось би приурочити до величного свята Різдва Пресвятої Богородиці та інших осінніх свят, коли кожен із нас, напевне ж, вирушить до храму на святкову відправу. І хотілось би вірити, що іде туди не лише для того, аби «людей подивитись і себе показати», продемонструвати свою побожність перед сусідами і знайомими чи просто відстояти дві години у церкві і з чистою совістю поставити десь собі в умі «галочку». Про глибинне розуміння Літургійної відправи, про те, як повернути собі істинне відчуття Божої присутності під час пресвятої Євхаристії, своїми думками та враженнями поділився отець Іван Гобела.

На жаль, дуже часто Літургія сприймається як нудний, але необхідний обов’язок для тих, хто звик називати себе «практикуючим християнином». Тому, мабуть, не любить походів до церкви молодь: для неї це щось нав’язане, примусове. Хоча не краще і для дорослих вірян, які сприймають Літургію на рівні «так треба». Можливо, у динаміці сучасного життя пересічній людині важко знайти час для Бога? Ні. Справа тут зовсім не у вільному часі чи його відсутності.

Як, може, не дуже коректне порівняння напрошується так званий «подружній обов’язок». Давня тема для анекдотів – зведений до банальності, до сухого, а часом і ненависного обов’язку, саме тому, що так треба. Втрачається суть, підтекст – все, що символізувало собою таїнство Подружжя, і залишається лише набір зобов’язань, від яких при найменшій нагоді хочеться «відлиняти». Хоча значну роль тут відіграє наше власне сприйняття: ми самі оцінюємо спільне життя як непосильний тягар – або ж як можливість розділити із кимось свій життєвий шлях.

Те саме і з Літургією: вона може стати для нас як потраченими даремно двома годинами нашого життя, так і нагодою співпережити і вкотре долучитись до страждань і тріумфу воскреслого Христа. Як можна повернути це свіже і незаяложене відчуття Літургії і що насправді заважає відчути глибину цього величного дійства? Отець Іван ділиться своїми спостереженнями.

Жива парафія. Жива Літургія. Зустріч із живим Христом

Найгірше для віри – перетворити приступання до Христа на буденну звичку. Адже сприймати кожну Літургію як «чергову» – не набагато краще, ніж узагалі не відвідувати церкву.

«Як каже книга Приповідок: «Для глупого, якому все видається глупим», – каже отець Іван. – І тому, щоб Євхаристія не стала для нас буденщиною, ми маємо перейнятися літургійним життям Церкви». Принаймні, для початку спробувати вникнути у те, що відбувається за престолом, по той бік Царських врат.

Літургія не починається, як здавалось би, коли священик відкриває Царські врата і виголошує слова: «Благословенне царство…». Можливо, багато хто із християн і не здогадується, що Літургія починається задовго до цього. Це так звана проскомидія – коли священик за зачиненими вратами готує Дари, які стануть Тілом і Кров’ю у пресвятій Євхаристії. Готується просфора, яка символізує Христа: «Жертвується Агнець Божий, що взяв на себе гріхи світу». І все подальше літургійне дійство символізує те, що відбувалось на Голгофі. У Євхаристії людина вірою своєю приймає живого Христа.

Якщо ви коли-небудь звертали увагу на богослужіння під час Великого посту – у цей час Літургія відправляється лише в суботу та неділю. Протягом тижня ж маємо лише Літургію передосвячених дарів у середу та п’ятницю (а це богослужіння майже повністю відрізняється від тієї Літургії, до якої звикли всі). Це – чудова можливість для вірян відчути і пережити відсутність Христа, брак Христа.

Літургія – це спільна справа, спільне дійство. Вірні, які приходять до церкви, творять єдину спільноту. Отця Івана запитують: чому, коли він причащає людей, він… усміхається? На це отець відповідає, що церква – це не місце для похмурості, злості, і прикро бачити у храмі насуплених, озлоблених людей. Адже жива парафія – це люди, які стають однією згуртованою спільнотою, що переважає над моїм окремим «Я» і його примхами.

Церковний день починається… ввечері

Не Літургією єдиною: насправді у церковних стінах проходить набагато більше відправ, які приводять нас до глибокого розуміння таїнства Євхаристії. Але більшість парафіян про це не навіть здогадується… Та й отець наголошує, що, на жаль, у сучасних храмах часто опускається повний цикл денних відправ, який і підводить нас до глибинного пережиття Літургії як кульмінації церковного дня.

Насправді відзначення церковного свята починається не з півночі чи сходу сонця, а вже з надвечір’я. Відкриває нове добове коло Вечірня – вона вводить нас у свято, що настало. Після Вечірні за традицією служиться Мале повечер’я, потім Полуночниця, Заутреня, Утреня, Часи, а між Часами – і сама Літургія (богослужіння тривають цілу ніч аж до ранку). Саме Літургія (а в ній – пресвята Євхаристія) виступає кульмінацією, вершиною молитовного пережиття. Але не вдасться пережити її вповні, вирвавши із загального контексту.

Мабуть, у вашій уяві постали монастирські стіни, у яких можна присвячувати себе молитві ледь не цілодобово. Авжеж – зараз не так багато храмів, у яких щоденно відправляється увесь цикл. Перелічені вище відправи – це так зване монастирське правило. Крім нього, існує і правило парафіяльне, яке робить обов’язковими у щоденному циклі лише Вечірню, Утреню та Літургію.

Якщо ми хочемо відчути свято у всій його повноті, варто піти хоча би на Вечірню, яка нас попровадить і дасть зрозуміти, відкрити для себе таїнство, у яке нас провадить Церква. Протягом року, перед різними церковними святами Вечірня не правиться однаково: різні гласи та різні стихири, які спонукають нас до роздумів про подію, яка відбулась цього дня. Для вірних, які звикли відвідувати лише Літургію, Вечірня стане значним відкриттям і великим кроком у розумінні як того, що відбувається у храмі, так і всієї Христової науки. Якщо на Літургії ми приймаємо Христа, то на Вечірні чи Утрені ми приймаємо Його слово.

На жаль, відсутність Вечірні чи Утрені у розкладі богослужінь – одне із небажаних нововведень, які з’явились останнім часом. І тих, хто дійсно прагне глибокого духовного переживання свята, отець Іван закликає самим наполягти на тому, аби ці богослужіння відбувались у стінах церков. Адже парафії реагують на ініціативу своїх вірних: якщо парафіяни потребують богослужіння, Церква не закриватиме очі на їхні духовні потреби.

Автор: Катерина Судин







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up