"Християнські цінності - рушійна сила суспільства та особи".

2013-10-13 20:00

 «Для мене християнство – це не тільки релігійна віра,

це найобґрунтованіша світоглядна концепція…»


Ігор Держко

11 жовтня 2013 р.Б., в осередку «Української молоді – Христові» ми спілкувались на актуальні сьогодні і навіть глобальні теми: що «світить» Україні при вступі в Євросоюз (насамперед у плані суспільному і духовному), чому нам не вдалось за час незалежності збудувати справжнє громадянське суспільство, чи стане християнство пережитком минулого, якою була би сьогодні Європа і кожен з нас без його впливу. І як, зрештою, дати християнству «нове дихання» в суспільстві, як визначити, які ж проблеми насправді постали перед Церквою сьогодні і як їх вирішити. Гостем став Ігор Держко – український політик і вчений, кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету. Можливо, ви маєте власні думки і бачення цих проблем? Запрошуємо до спільної дискусії.

«У нас сьогодні цікава тема: ще раз спробувати розпізнати для себе зміст християнських цінностей, які визначати сутність європейської цивілізації і які сьогодні як ніколи потребують як розвитку, так і захисту», – розпочав зустріч пан Ігор Держко. Що ж спричинилось до того, що християнство, раніше панівну релігію світу, сьогодні потрібно захищати?

На жаль, те, що вплив Церкви на суспільство таки помітно ослаб – факт очевидний і годі його заперечити. Достатньо порівняти статус Католицької церкви кілька десятків років тому і сьогодні: якщо ще 25 років тому християнство було «цементуючим» фактором, то сьогодні роль Церкви звелась до окремої громадської ради чи то пак громадської організації. Пан Ігор пояснює це тим, що постмодерна культура, яка виникла у Європі у 60-тих роках і ліберальні цінності, які сьогодні є основою для Європи та США, далеко не завжди узгоджуються із християнськими засадами. Тому, аби знайти вихід, сучасні цінності потрібно докорінно переглянути – або ж хоча би шукати способи діалогу між цими світоглядними системами.

Коли мова заходить за «європейський» світогляд, зазвичай маємо на увазі цілісну і неподільну систему. Але пан Ігор вирізняє у ній два досить відмінні напрями – континентальний та острівний, англосаксонський та романо-германський. Перший – це цінності емпіричного характеру, це виступ проти всього традиційного і сталого, пропаганда самих змін як самоцілі. (Авжеж, ще й як нагадує сучасний стиль мислення розвинених європейських країн). Здавалось би, що потяг до прогресу, до творчих пошуків і наукових досліджень – це лише благо. Та пан Ігор звертає увагу на «підводні камені»: такий підхід різко відмежовується від метафізичної тематики, тобто від кола «вічних питань» – життя і смерті, добра і зла, прекрасного і вульгарного. Навіть більше: ця проблематика починає розцінюватись як «неполіткоректна», як намагання заглянути в душу людини, звернутись до її глибинних почуттів, порушити її «приватний» простір.

Як не дивно, такий світогляд чудово прищепився і на теренах романо-германських країн, в основі яких був закладений раціоналізм – навіть попри суттєві відмінності між цими світобаченнями. Пан Ігор наводить приклад Іспанії: коли країна, у якій 98% громадян позиціонують себе як щирі християни-католики, на державному рівні приймає закони, які в корені суперечать християнським поглядам (взяти бодай те саме питання з легалізацією одностатевих шлюбів).

Ось чому зараз доволі важко сказати: чи Захід все ще зберігає статус християнської цивілізації, чи згаданий емпіричний світогляд, цей цікавий відлам західної цивілізації, остаточно підім’яв під себе сформовані століттями цінності, відсунув їх на маргінеси. Тим паче, що часто лунає думка (і що характерно – нерідко з уст людей освічених, інтелектуальних «вершків суспільства»), що християнство – це камінь спотикання, це обмеження свободи людини і нав’язування їй певних світоглядних цінностей і моделей поведінки. У нас же суспільство вільне, Церква відокремлена від держави і ніхто нікому нічого нав’язувати не має права.

Дебати і суперечки з цього приводу відкладемо до кращих часів :) Натомість пан Ігор пропонує реально оцінити, який вплив мало християнство на європейську культуру загалом і як впливає на кожного з нас.

Від свавільної індивідуальності – до розумної особистості.

Багато релігій розглядають людську особистість як складну, багатопланову, багаторівневу. Якщо ж говоримо саме про християнство, то тут таких складових особистості є три: тіло, душа і дух. Через такий підхід спробуємо оцінити, як формується і розвивається людська особистість, – а тим паче з огляду на те, наскільки актуальною сьогодні є проблема самореалізації кожного із нас.

Базове – це фізичні ознаки, належність до конкретного біологічного виду. Саме за цією ознакою людину апріорі вважають людиною – індивідом. Статус індивіда ми отримуємо вже за самим фактом нашого існування, незалежно від фізичного, морального та розумового стану, соціального статусу, у будь-який період нашої біографії та будь-який, навіть найкритичніший суспільно-політичний час.

Індивідуальність напряму пов’язана з душею людини. Це те, що робить кожного з нас унікальним та неповторним, підштовхує до творчого пошуку, самореалізації, до певної діяльності.

Цих двох складових, на перший погляд, цілком вистачає, аби отримати повноцінного члена суспільства, який може проявляти себе, впливати на суспільні процеси, самореалізовуватись, наділений для цього внутрішньою енергією.

Жодної загрози не відчуваєте? Отож бо – не факт, що ця енергія і діяльність будуть спрямовані «на благо». Внутрішній поштовх людини може обернутись і деструктивною, руйнівною діяльністю. Ось саме тут стає зрозуміло, що просто необхідні орієнтири, опорні пункти, які скерують цей внутрішній потенціал у потрібне русло, які перетворять свавільну і некеровану індивідуальність на розумну особистість. У нашому суспільстві таким стримуючим фактором виступає християнська аскеза.

Те, що християнство обмежує людську свободу – це відверте перебільшення, на якому зараз дуже спекулюють. Християнський світогляд не забороняє і не заперечує експерименти і творчі пошуки. Все, до чого він закликає – зберігати опорні світоглядні принципи, категоріальні цінності, які вбережуть культуру від краху. Навіть бути авангардним, на думку пана Ігоря, – це не лише творити щось нове і пропонувати карколомні новації, а і вміти зберегти напрацьоване століттями, зуміти захистити ті базові постулати, які за певних умов можуть перетворитись у непевні, тимчасові домовленості і просто втратять свою вагу. Саме про такі цінності у XXI столітті нагадує християнство.

На чому тримається європейська культура

Як розповідає пан Ігор, усі історичні школи розглядають Європу як триєдину самовідтворювану цивілізаційну систему. У триєдності мається на увазі три основні «опорні стовпи» для європейської цивілізації. Пан Ігор розповідає про кожен із них.

Перший опорний пункт – це старогрецький науковий дискурс (не філософія, а саме дискурс). Це той опорний фактор, який дав можливість створити раціональне ставлення людини до довколишнього світу – тобто те, що ми називаємо наукою, надати логіки сприйняттю того, що відбувається навколо нас. Він же навчив людину користатися благами природи.

Якщо старогрецький дискурс регламентував взаємини людини і природи, то староримське право регулювало стосунки між людиною та її оточенням, соціумом. Це – основа для подальшого формування нашого громадянського суспільства.

Та обидва ці фактори мають діонісійський, експансивний характер: наука орієнтована на максимальне використання природних ресурсів, право – нерідко на підлаштування суспільства під певні ідеали (не завжди того варті, а нерідко – просто штучно створені ідоли). І тут також розуміємо, що необхідний певний чинник, який би ставав обмежувальним фактором і надав би цінності цим двом опорним факторам.

І цю роль взяла на себе християнська аскеза – на відміну від попередніх двох, обмежувальна і альтруїстична. Якщо пригадати історію християнства, то виникла ця віра у східних країнах, християнська аскеза відображає особливості психології Сходу і взагалі за всіма ознаками мала би закріпитись на Сході. Але, як не дивно, благодатним ґрунтом для неї стає Стародавній Рим – як наголошує пан Ігор, саме через розгул гедонізму, який потрібно було чимось врівноважити. І саме на протистоянні цих, здавалось би, взаємозаперечуючих начал протягом століть виникли європейська поезія, музика, живопис, культура – саме такими, які ми маємо зараз. Якби цих чинників не було – невідомо, чи ми могли би сьогодні говорити про створені у європейських країнах шедеври, які сьогодні становлять світову культурну спадщину.

Стан давньоримського суспільства можна порівнювати із нашим сучасним життям: так само надзвичайно стрімко розвивалась наука, так само було сформоване (як гість називає його) псевдо- чи навіть квазігромадянське суспільство, у якому спокій вільної частки населення забезпечували розваги та необмежене споживацтво – з тією відмінністю, що гладіаторські бої сьогодні успішно замінили, для прикладу, футбольні матчі.

Тому, коли пана Ігоря запитують: відхід від християнства і духовності загалом – це незворотній процес чи людство все ж ще повернеться до цих цінностей? – вчений порівнює стан справ із рухом маятника: якщо у Європі він уже досяг крайньої точки і дуже скоро почнеться рух назад (тобто масове повернення до християнства та інших споконвічних цінностей), то в Україні цей процес проявиться пізніше. Поки що ж в Україні люди ухиляються від питань віри та релігії. Багато людей (навіть серед тих же «практикуючих християн») не розуміють до кінця сутність християнської віри. Тому на деяких питаннях дуже легко спекулювати всім, кому тільки не ліньки.

Дати християнству нове дихання 

Особливо потерпає християнство від того, що в останні роки його сприймають дуже спрощено, примітивізовано. Головна проблема, яка постала перед християнством сьогодні – пригадати свої найсильніші сторони і правильно донести їх до світової спільноти. «Для мене християнська доктрина – це не тільки релігійна віра, це найобґрунтованіша світоглядна філософська концепція, як делегувала людині найбільше права і свободи», – каже пан Ігор.

Чи справді християнство повністю суперечить сучасним переконанням, які панують у європейських країнах? Приміром, толерантність, яка є однією з провідних ідей сучасної європейської культури – це водночас одна із базових засад християнства, яке спонукає сприймати іншого з усіма його відмінностями – аж до крайньої межі, дозволити йому самостійно робити вибір. Тому сучасна ідея толерантності може набути і відверто християнського характеру.

На думку пана Ігоря, християнство – одна з концепцій, які найбільше емансипують людину. Та як же бути з «рабами Божими», над якими особливо люблять потішатись і атеїсти, і язичники (мовляв, «мій Бог мене рабом не називав»)? На жаль, каже пан Ігор, це поняття також багато в чому знівельоване і спотворене. Раб Божий – найбільше трактування людської гідності і свободи: ніхто, крім Бога, не може зробити мене залежним. Страх Божий – це не заляканість, не обмеженість у діях через страх зробити щось «недозволене». Його можна поставити на одному рівні з інстинктом самозбереження. Адже, для прикладу, якщо альпініст втратить відчуття небезпеки і перестане керувати своїми діями – він зірветься. А в духовному житті хіба не так?

Перевагою християнства може стати і її, так би мовити, «нераціональність». Це релігія, яка закликає керуватись не лише логічними міркуваннями, а й смислообразними, почуттєвими впливами на душу людини. Сила християнства у тому, що воно надає силу полюбити світ і себе в ньому. «Нераціональність» християнства в тому, що воно не керується ідеєю кратної віддяки (як деякі інші релігії), тобто не веде підрахунку добрих і злих справ: тут одним поганим вчинком можна перекреслити все зроблене добро – і водночас один хороший вчинок може реабілітувати людину в очах Божих.

На сторінках Святого Письма, обмежених в обсязі, прописані не так чіткі правила, як напрям для пошуку і розвитку. Тому трактувати Святе Письмо дослівно (чим дуже люблять займатись противники християнства, вишукуючи протиріччя) – це теж одна з найбільших помилок. Однак що робити, аби довільне трактування Біблії не завело у єресь? (Секти зі своїм спотвореним тлумаченням Біблії – це друга крайність.) Ось тому одне із завдань Церкви – проводити релігійне просвітництво, напрацювати ґрунтовну богословську, теологічну базу. А ще це один з факторів, які спонукатимуть світову спільноту рахуватись із християнством.

Що робити українцям?

Пан Ігор наголошує, що Україна пережила унікальний історичний досвід. Надто якщо мова йде про не такий віддалений у часі Радянський союз, у якому наша держава пережила низку трагедій – репресії, голодомори, терор. І, звісно ж – наша країна пережила масове придушення християнства. Пан Ігор каже, що якщо європейський фашизм і нацизм не вдавались до таких радикальних ходів знищення християнської культури – то лише тому, що їм забракло кілька років, аби цей процес запустити в дію.

Щодо ж уже незалежної України, то пан Ігор наголошує, що на її шляху були три біфуркаційні точки розвитку: 90-ті роки, початок 2000-них та Помаранчева революція. Причому остання – це найяскравіший приклад марнування наших можливостей.

Розвиток незалежної України багато в чому дивує. Адже, як розповідає пан Ігор, після здобуття незалежності, за даними Deutsche Bank, Україна за можливостями становлення демократичної і ринкової країни мала 80 зі 100 балів! Чому ж помилився Дойче банк – з усією своєю великою кількістю експертів?

До того ж, після здобуття незалежності Україна взялась втілювати багато провідних європейських ідей. Але чомусь більшість із цих ідей не прижились або набули просто моторошних мутацій… Серед них – ідея вільного ринку та приватизації, розподіл державної влади на три гілки – з яких сьогодні найбільш корумпована судова влада (і, як каже пан Ігор, через кілька десятків чи сотень років на цю ситуацію дивитимуться як на катастрофу, але сьогодні про ці проблеми дружньо мовчать). У надії на створення здорового громадянського суспільства було введено партійну систему – для підвищення активності громадян та встановлення діалогу між можновладцями і простими людьми. Але і ця ідея була жахливо спотворена: партійна система перетворилась на «приватновласницьку», у якій партії та їх члени працюють або на лідера, або на того, хто фінансує, і кожен член партії реалізовує «спільне рішення», за яким, по суті, стоїть одна особа. Про фіктивні партії та громадські організації навіть не згадуємо.

В Україні уже з 90-тих років виникають партії різних спрямувань (консервативні, демократичні). Виникли, за словами пана Ігоря, і щонайменше п’ять християнських партій, але жодна із них чомусь не отримала належної підтримки. І ще одне актуальне питання щодо християнських партій та організацій: чому ними нерідко починають керувати нечисті на руку люди?

Отож, висновок можна зробити один: при вступі до Євросоюзу не варто опиратись на «голі» моделі і шаблони. Вони не завжди приживаються, як не приживається невдало імплантований орган. Відкинути Євросоюз ми не можемо, але не можемо і бездумно «втопитись» у ньому. З тих же міркувань не варто повністю ігнорувати і «північного брата».

Що робити кожному із нас (навіть на найелементарнішому рівні), яку альтернативу можна знайти ситуації, що склалась? Найперше – долати політичну байдужість, працювати над особистою відповідальністю за власне життя і життя держави. Молоді люди нерідко виступають під гаслами політичних партій саме через наївність, неуважність до того, які ж насправді інтереси переслідує ця партія. А самі партії якраз і використовують молодих, сповнених енергії і при тому «зелених» і недосвідчених громадян.  Натомість якщо взятись за ретельну перевірку її діяльності, коли стануть очевидними відверто руйнівні наміри – ця партія втрачає довіру громадян, а, отож, і свої позиції у суспільстві.

Пан Ігор наголошує, що «золоту середину» між крайнощами не потрібно апріорі вважати рішенням проблеми. Насправді ця середина – це лише процес пошуку. Однак і в крайнощі кидатись теж не варто. Вчений застерігає молодь не піддаватись на провокації заради цікавих нововведень. І не купуватись на лозунги створення раю на землі. «Наше завдання – не рай на землі створити. Наше завдання – не дати пеклу виникнути, – каже пан Ігор Держко. – А рай буде створений Богом».

Занотувала Катя Судин
Фото: Андрій Бомчик






Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up