«Врятувати» сім’ю: зустріч з отцем Луїсом Окуліком

2013-12-25 13:55

Бесіда із отцем Луїсом Окуліком (Італія), яка відбулась минулого четверга в осередку «Української молоді – Христові» і була присвячена темі сімейних цінностей в сучасній Європі, викликала справжній ажіотаж серед присутніх. Всі охочі ставили безліч питань: і про те, як створити добру сім’ю, і чи можливі у Церкві розлучення, і про реальну ситуацію у «гомосексуальній» Європі. Без перебільшень – було гаряче!

Сам отець розмовляв італійською, а допомагав порозумітись отцю і аудиторії Ярослав Заричанський – виконавчий секретар Комісії УГКЦ Справедливість і Мир, ліценціант Папського Інституту «Терезіанум». Хоча час від часу отець радував слухачів окремими українськими словами, до того ж із дуже непоганою вимовою. «Наступного разу я вивчу ще кілька слів українською», – жартує отець.

Традиційна сім’я і сучасний світогляд – поняття сумісні?

«Дуже надіюся, що те, що я вам розповім, буде для вас корисним, зокрема з огляду на те, як бути ще «глибшим» християнином і виконувати цю місію християнина», – каже отець Луїс. Адже, за його словами, сім’я безпосередньо пов’язана із підвалинами християнства та євангелізацією.

Вчення Церкви про сім’ю – дуже давнє і підкреслює, наскільки сім’я важлива у життя християнина. Не дивно, що з особливою увагою до питань сім’ї ставиться церковна влада. Блаженний Папа Іван Павло II казав, що люди, які створюють сім’ю і дбають, аби вона була хорошою і міцною, створюють власну домашню Церкву.

Кожен із нас «родом» зі своєї сім’ї. У менш щасливих випадках її роль беруть на себе опікуни (добре, якщо дитині пощастить на хороших опікунів, які зможуть достойно замінити природну сім’ю). Те, що ми вивчили у сім’ї – це вивчене на все життя. Ми з ранніх років спостерігаємо, як поводяться наші тато, мама, дідусь із бабусею, як вони спілкуються між собою, з родичами, з чужими людьми, і вже несвідомо копіюємо їх поведінку. Того, що дитина вчить і запам’ятовує у колі найрідніших, її не навчать у дитсадку і школі. У хорошій міцній родині діти мають перед очима гарний приклад і за ним свого часу створять свою власну сім’ю.

Діти, які росли у неповних сім’ях із розлученими батьками, такого прикладу не мають. І в цьому значною мірою і полягає трагедія сучасних сімей. Статистичні дані та повідомлення у ЗМІ про сучасну кризу сімей уже рідко викликають справжнє занепокоєння – адже до такого стану справ усі вже звикли.

Але і покращень у цій сфері поки що не видно. За словами отця Луїса, у Європі, зокрема у тій же Італії, дедалі більше зростає відсоток подружніх пар, які розлучаються. І не лише – разом із тим зростає кількість молодих людей, які не хочуть одружуватись взагалі. Одним із прикладів є саме ті пари, які живуть «на віру», без жодного узаконення стосунків. Багато із таких «наречених» мають своїх дітей, які змалку засвоюють таку модель поведінки і стиль життя. Як каже отець Луїс, відсоток таких дітей почасти сягає 60-70%.

Сьогодні Папу Франциска особливо хвилює питання: як бути з такими дітьми? Звідки їм взяти хороший приклад сім’ї? Наприклад, розлучення батьків – це завжди травма для дитини, і слід від неї залишиться надовго. Є промовисті «живі» приклади, коли молоді люди зустрічаються, але бояться одружитись, бо переконані, що зрештою все закінчиться, як у їхніх же батьків – розлученням.

Уроки катехизму про сім’ю стають для таких дітей відкриттям. Тут вони чують щось абсолютно нове для себе. Однак людина, яка не мала власного «позитивного» сімейного досвіду, повинна дуже довіритись церковному вченню, аби самій створити власну міцну сім’ю.

На ситуацію дуже впливають уряди держав, які самі ж приймають закони, спрямовані проти розуміння «сакруму» сім’ї. Ідеї сучасного світу часто спрямовані на подолання «старого» розуміння сім’ї, на пошук її замінників. І вирішальна роль у цьому питанні лежить на плечах Церкви. Мова іде навіть не про протистояння «старого» чи «нового» погляду на сім’ю як суспільний інститут. Головне завдання Церкви зараз – акцентувати на тих рисах, якостях і чеснотах, якими наділена сім’я, захищати і відстоювати їх, наголошувати на їх важливості не лише для Церкви, а й для держави.

Саме для цього папа Франциск у 2014 та 2015 роках запланував зібрати Синод єпископів, присвячений сучасним проблемам сім’ї. На 5-19 жовтня наступного року у Ватикані запланована ІІІ Надзвичайна Асамблея Синоду Єпископів під назвою «Завдання душпастирства сім’ї в контексті євангелізації». Спеціально для того, аби визначити реальні проблеми і виклики, було укладено «Анкету Папи Франциска», яку Синод єпископів розіслав у єпархії всього світу, аби вони надалі поширили їх на парафіях. Усі відповіді будуть врахованими при підготовці питань для обговорення на асамблеї.

Отець Луїс каже, що дуже важливою є думка власне молодих сімей та молодих людей, які у майбутньому представлятимуть інститут сім’ї. Які проблеми постають перед ними, чого бракує в сучасному душпастирстві для того, аби створювати міцні християнські сім’ї? Значну частину анкети становлять питання не на обізнаність у сфері канонічних знань, а саме для виявлення проблем у праці священиків із сім’ями.

Створюємо міцну сім’ю: важко – не означає неможливо

Якщо ми хочемо створити хорошу і міцну сім’ю, ми маємо бути готовими і знати, що нас чекає попереду і які обов’язки ляжуть на наші плечі. Проблема часто полягає у тому, що багато молодят мають певні власні уявлення, а то й чіткі плани на те, як усе в подальшому має «функціонувати». І шлюб опиняється під загрозою, коли у житті подружжя стаються несподіванки чи щось іде «не за планом».

Саме тому дуже для християнського (та й не лише) подружжя важливу роль відіграє духовний супровід. Насамперед це науки передподружні. Однак самої лише підготовки до подружжя та до церемонії вінчання недостатньо. Сім’я потребуватиме духовного супроводу і після одруження, – до того ж не просто повчання, а саме допомоги і підтримки у кризові періоди, які неминуче настануть.

«Ви, мабуть, і так знаєте, що створити міцну сім’ю і утримувати її в добрі не лише матеріальному, але й духовному не дуже й легко. Але навіть надзвичайно важко – не означає неможливо», – підбадьорює отець Луїс.

Багато хто скаже, що є велика різниця у підході до створення сім’ї в Україні та Європі. У нас прийнято одружуватись чимшвидше і вже після завершення університету цікаві родичі та знайомі починають наполегливо розпитувати, «чи ти ще не…» і «коли ж і ти нарешті». У багатьох європейських країнах підхід протилежний: спочатку – реалізуватись кар’єрно, «світа побачити», а тоді можна і про дітей подумати.

Отець Луїс відповідає, що немає «двох наук» для різних культур. Канонічне право стверджує, що є рекомендований вік для одруження. Він передбачає насамперед фізіологічну і психологічну зрілість, готовність до створення сім’ї та народження дітей. 

У багатьох людей (зокрема людей невіруючих) виникає справедливе питання: як може священик, який живе у целібаті і, відповідно, сам не має такого життєвого досвіду, вчити чогось людей одружених? Отець Луїс наголошує, що Церква не зобов’язана нав’язувати молодятам певні поради чи поведінку. Водночас вона має за обов’язок нагадувати про те, що записано у Святому Письмі і при потребі допомогти молодим знайти відповіді на питання, які їх хвилюють. Отець Луїс порівнює такого духівника із вчителем географії: він же, скоріш за все, не бував у цих всіх країнах, про які розповідає на уроках. Однак має певний набір теоретичних знань, які не менш важливі.

Спроба Церкви допомогти сім’ї – це і є один із важливих шляхів євангелізації. Це саме той випадок, коли євангелізація починається зі світу внутрішнього, приватного, але захоплює всю Європу. Підтримку сім’ї знаходять на парафії, яка перетворюється на своєрідну «сім’ю сімей»: молоді люди мають перед очима наочний приклад сімей досвідченіших, можуть ділитись пережитим досвідом і способами вирішення проблемних ситуацій.

Важливо розуміти, що наріжний камінь євангелізації – не повчання і не розповіді. А внутрішнє бажання самих людей жити вірою і згідно із заповідями. Як кажуть, порятунок потопельника – справа рук самого потопельника: коли вже молоді прийняли тверде рішення, що не хочуть і не можуть бути разом, Церква не в змозі їх переконати у протилежному. Аби до цього не дійшло, отець Луїс радить «золоте правило» – пам’ятати про вищу ціль шлюбу, усвідомлювати, що шлюб – це присвята себе іншому, і кожен день спільного життя варто проживати любов’ю і вірою. Аби мати сили рухатись далі і долати проблеми, отець радить не забувати про молитву: молитись особисто, брати всією сім’єю участь у Літургії. І читати Святе Письмо – не лише з обов’язку, а саме тому, що там можна віднайти і відчитати «історію» своєї сім’ї.


Церква уневажнює шлюб. Але не розлучає

А що робити, коли жити разом зовсім уже нестерпно? Отець наголошує: такої  процедури, як розлучення, у Церкві немає. Якщо шлюб був укладений, відбулось Таїнство Подружжя і молодята присягнули перед Богом, у Католицькій Церкві жоден священик чи єпископ не має права цей союз розірвати.

Водночас Церква має низку вагомих причин, за якими шлюб може бути визнаним недійсним. Тобто може бути прийняте рішення про уневажнення шлюбу. Увага: це не те саме, що розлучення у класичному розумінні. Якщо під час розлучення шлюб розривається, то при уневажненні шлюбу Церква визнає, що шлюбу як такого не було взагалі.

Шлюб – це волевиявлення обох. Молодята, які прийняли рішення про одруження добровільно і свідомо, несуть повну відповідальність за це рішення. Зовсім інша ситуація у випадку, якщо хтось вступив у шлюб під примусом чи через обман. У такому випадку Церква намагається з’ясувати, чиє рішення не було добровільним. І якщо справді виявляється, що хтось вступив у шлюб не з власної волі – Церква визнає, що Таїнство вінчання було неважним. Тобто його, по суті, не було взагалі – за словами отця, у той час у храмі відбулась «комедія» замість Таїнства вінчання.

Ця «страшна гомосексуальна» Європа

Звісно ж, ніяка вона не страшна і не гомосексуальна. Зазвичай, коли чуєш такі коментарі від людей, хочеться спитати: а самі вони коли-небудь були у тій же Європі? (Характерно, що на це питання відповіді часто не отримуєш взагалі). І ось перед нами – людина з Європи, яка впевнено стверджує: хоча у деяких країнах одностатеві шлюби легалізовані, однак повальної «гомосексуальної чуми» там не було і немає.

За словами отця, більше половини країн Європейського Союзу не легалізували шлюби між одностатевими парами. «Можу вам гарантувати як людина, яка прожила дуже багато років якраз у тій частині світу, про яку ми зараз говоримо, і говоримо не завжди гарні слова, – каже отець Луїс,  – що, наприклад, чи Італія, чи Іспанія – так, дещо змінилось, з огляду на закони, але те, що становило якраз основу, фундамент культурний чи традиційний тої чи іншої країни – воно залишилось незмінним».

За словами отця, остаточний вибір все одно залишається за самою державою. «Кожна країна має добрий обов’язок зберегти свої певні якості, свої традиції», – каже отець Луїс. І наводить приклад тієї ж Угорщини чи Хорватії, які на конституційному рівні визнали шлюб саме як союз лише між чоловіком і жінкою. «Уявімо ситуацію: я маю сусіда, – каже отець Луїс. – І я маю свою думку, але сусід думає інакше. Але хіба ж це означає, що, навіть якщо сусід буде говорити про це щодня, він конче змінить мою позицію?» Вступ у Європу не означає «уніфікації»: адже ж говоримо сьогодні і про італійську культуру, і про іспанську культуру – культуру типово європейських країн.

Якщо ж говорити про ставлення до гомосексуальних пар самої Церкви, то її позиція є однозначною. Вона не полягає у засуді, дискримінації, протистоянні. Однак Церква не схвалювала і ніколи не схвалюватиме того, що суперечить Святому Письму, де чітко зазначено, що шлюб – це союз між чоловіком і жінкою. Конфлікт між Церквою і законодавством полягає зовсім не в тому, що держава «дає добро» на стосунки між людьми однієї статі. Проблема в іншому: більшість законів цього плану ставлять на один рівень природний гетеросексуальний шлюб та стосунки в одностатевих парах. Для Церкви як інституту, який формувався століттями, це великий виклик.

Питання легалізації гомосексуальних шлюбів вказує на набагато більшу світоглядну проблему. Адже зазвичай така ідея, як наголошує отець Луїс, виходить від окремих суспільних груп чи депутатів. І ці маленькі групи, просуваючи і пропагуючи свої ідеї, не враховують ширшого контексту й інтересів цілої спільноти. Сучасна культура, за словами отця, – це культура індивідуалізму: кожен може зробити той вибір, який вважає за потрібне сам. Але втрачена ідея «загального блага»: чи таке рішення буде добрим для всієї спільноти, а не лише для конкретної людини. Тим паче, коли ідеться про сім’ю – це не лише моє особисте бажання, а фактор, який, зрештою, впливає на творення спільного середовища. 

При негативному ставленні до гомосексуалізму як явища Церква не засуджує і не «клеймить» самих представників нетрадиційної орієнтації. Головна ціль, якої вона прагне – зрозуміти цих людей і при потребі надати їм необхідну підтримку. Водночас (ці питання є і в «Анкеті Папи Франциска») Церква шукає відповідь, які бути з усиновленими в одностатевих парах дітьми, які теж відвідують ораторії, вчать катехизм і аж ніяк не заслуговують на покарання за вибір їх батьків.

І наостанок, повертаючись до актуальної сьогодні теми Європи: отець наголошує, що існує не лише позиція політиків та  суспільних груп, які «лякають» Європою. У більшості європейських країн ставлення до нових членів Євросоюзу теж доволі насторожене. За словами отця, при вступі у ЄС ті ж українці чи молдавани «відберуть» у європейців багато робочих місць, бо зазвичай готові працювати більше і нерідко за меншу оплату.

Як наголошує отець Луїс, тут очевидна позиція політиків, які навмисне залякують народ. У такий спосіб вони намагаються пропагувати свої погляди, свою партію і, зрештою, підвищити свій рейтинг. Однак приналежність до Європи – це не лише підлаштування під чужі «правила гри», а й можливість самим вплинути на певні суспільні процеси і внести у них свою лепту. Тим паче, що Україна має і свої «козирі», серед яких давні традиції та міцний інститут сім’ї – далеко не останні сильні сторони.

Довідка

Отець Луїс Окулік (Luis German Ramon Okulik) – священик єпархії Трієсте (Італія), секретар Конференції Єпископів Європи та Комісії Caritas in Veritate, директор Інституту релігійних наук (Трієсте, Італія), спеціаліст з канонічного права. Уродженець Аргентини. Йому належать численні праці, серед яких – книги «Nuove terre, nuove chiese» («Нові землі, нові Церкви»), «Le chiese Sui Iuris» («Церкви свого права»), а також доповідь «Роль християнської сімʼї в євангелізації європейської культури», виголошена під час Міжнародного богословського конгресу «Християнська сім’я – благословення для Церкви і суспільства» у листопаді 2011 року в Бухаресті.

Зустріч в осередку «Української молоді – Христові» відбулась у рамках програми «Суспільні дні УГКЦ», організованої з ініціативи комісії «Справедливість і мир». Зустрічі з отцем в Україні пройшли також в Українському Католицькому Університеті (17 грудня) та у Тернополі (20 грудня). Там отець поспілкувався зі слухачами на тему «Соціальна доктрина Церкви як засіб нової євангелізації».

Автор: Катерина Судин
Фото: Андрій Бомчик





Ключові слова: бесіди | УМХ | Луїс Окулік | сім'я | церква




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up