Майдан: історія України, яку творить кожен з нас

2014-01-30 13:15

Про феномен українського майдану можна говорити довго і багато. Адже це унікальна подія на теренах нашої держави. Це історія, яка пишеться просто у нас на очах. І пишуть її не лише політики та інші впливові фігури, а й кожен із нас: вибором конкретної позиції, своєю діяльністю чи навіть бездіяльністю. Майдан триває уже більш ніж два місяці, і варто хоча би спробувати підсумувати усе, що відбулось у нашій країні. Тож 28 січня ми зібрались в осередку «Української молоді – Христові» по вул. Біберовича (Рясне), аби спробувати підбити підсумки того, що вже відбулось, і пошукати орієнтирів для подальших дій. Із мудрими богословськими порадами до нас завітав брат Петро Чайковський, семінарист.

Для тих, хто не зміг долучитись до дискусії – короткий підсумок нашої розмови.

Для початку згадаємо, із чого ж, власне, стартував майдан. Який, точніше, на той час був іще Євромайданом. Але дуже поверхово буде казати, що люди вийшли на вулиці лише тому, що влада відмовилась підписати угоду з Євросоюзом. Насправді передумов для протесту було набагато більше.

Майдан – відображення істинних прагнень та цінностей українців. «Європейське» підґрунтя таки не є випадковим. Які основні цінності у європейських країнах? Свобода слова, демократія (не просто задекларована на папері), повага до людини і людської гідності. Вочевидь, тут і криються проблеми нашого суспільства. Здавалось би: ну жили ми собі із всюдисущою корупцією, на мізерні зарплатні, із низьким рівнем життя. Але конфлікт назрівав уже давно. І потрібен був поштовх, аби він нарешті вирвався назовні.

Майдан показав справжню ментальність українців. Кажуть: друг пізнається у біді. Стосується це не лише дружби. У складних, дражливих, напружених ситуаціях швидко стає зрозуміло, who is who, відкриваються справжні обличчя людей. І, як не дивно, обличчя майданівців, які опинились у нелегкому становищі, зовсім не таке страшне, як можна було би очікувати і як наготувались його змальовувати заангажовані ЗМІ. Це обличчя, яке викликає повагу. Це миролюбні люди, які не роблять погромів, не проявляють агресії, не опускаються до хамства, готові дотримуватись встановленого порядку і дисципліни, це згуртована спільнота людей, об’єднаних спільною метою. Ну і зовсім неймовірна річ – серед них майже немає любителів випити! Навіть у саму новорічну ніч нетверезих на майдані було відносно мало. Річ, яка не вкладається у звичний обивательський світогляд. І встановлений сухий закон не впливає на чисельність майдану. Люди тут збираються зовсім з іншою метою.

Майдан сформував новий тип українця. Це людина, для якої існує щось вище, ніж фінансова мотивація, підкуп чи примус. Адже що може спонукати жертвувати своїм часом, позбавляти себе елементарного комфорту, ризикувати здоров’ям і навіть життям? Саме завдяки цьому чиннику ось уже стільки часу тримається майдан – під дощем, на морозі, під постійною загрозою розгону і застосування насильства, попри тиск та інформаційні війни. Цього внутрішнього стрижня бракує проплаченим антимайданам, які за кілька днів розсмоктуються самі по собі. Цей стрижень – це ідея, яка єднає українців в одну велику сім’ю, яка спонукає і додає сил витримувати дискомфорт і постійну небезпеку. 

Майдан знайомить українця… з українцем. Зайве уже вкотре повторювати, що майдан об’єднав усю Україну. Стерлись вигадані грані між мешканцями різних регіонів, між «бандерівцями» і східняками. І водночас стало очевидно, як мало ми знаємо про тих, хто мешкає в іншому місті, області чи регіоні. Що ми знаємо про їх світогляд, традиції, звичаї, побут, діалект? Адже зі всіма своїми відмінностями вони – також українці. Майдан – нагода побачити і відкрити для себе українця, якого ми не знаємо.

Майдан став «лакмусовим папірцем» для влади. Будь-яка влада зобов’язується дбати про державу та людей, які у ній мешкають. Водночас у здоровому демократичному суспільстві громадськість має право висловити протест, якщо певні дії влади її не влаштовують. Саме це і відбулось наприкінці листопада. Але дивною була реакція самої влади, яка не те що не дослухалась до своїх громадян, а й застосувала силу до підкреслено мирного мітингу. Ця влада продемонструвала свою відірваність від народу, а її дії свідчили про повну неповагу до громадянина. Таку позицію важко сприйняти навіть із чисто людської точки зору.

Слово «правоохоронець» у ці дні звучить особливо абсурдно. Правоохоронець – «охоронець прав». Але чиїх саме? Будь-яка професія, яку ми здобуваємо – спосіб служити одне одному і цілій державі. Міліціонер-правоохоронець мав би служити народу, охороняти і відстоювати його права. Але на майдані ми бачимо цілком протилежне. І що важливо – той же «Беркут» не діє самовільно, не виступає організатором побиття і розгонів майдану. Він виконує накази, які надходять від конкретних людей.

Неодноразово лунає думка, що ці прояви насильства з боку правоохоронців, відео із жорстоким поводженням «беркутівців» над протестувальниками, викинуті в мережу, – це спосіб розпалити ворожнечу і зумисне підштовхнути мітингувальників до насильства. Тож чи варто проявляти агресію? Тут як ніколи доречна позиція Церкви. Глави різних Церков неодноразово наголошують, що, відповідаючи злом на зло, ми лише поглиблюємо ненависть і помножуємо насильство. Адже мудрий не той, хто б’є у відповідь, а той, хто вміє погасити злість. Мудрість – уміння піднятись вище за противника і за ситуацію, що склалась, і знайти шляхи до порозуміння.

Сам брат Петро каже, що схиляється саме до варіанту мирного майдану, який тривав два місяці. Здавалось би: будь-які мирні способи протесту вичерпали себе, весь цей час влада їх ігнорувала. Можливо, мирний протест не дає такого швидкого і очікуваного результату, як сплановані агресивні дії (хоча і їх результати передбачити до кінця теж важко). Але він має і свої результати. Перше – це розголос: про Україну почули, на неї звернули увагу, лунають слова підтримки від всесвітньо відомих осіб. Тепер неминучою є реакція світової спільноти, впливових людей – президентів держав, голів міжнародних комісій, які складають про ці події власну неупереджену думку.

Сьогодні протистояння на майдані – це боротьба за свободу, за наші природні права. Боротьба за те, щоби не стати рабами. Відповідальність лежить на кожному із нас. Де би ми не були – ми можемо долучитись, допомогти (навіть молитовно), так чи інакше вплинути на події. Зараз дуже важливо не згаяти часу, не пропустити щось важливе. І дуже потрібна мудрість, аби знати, як правильно діяти у цей час.

Головне – боротьба починається із нас самих, із нашого ж вибору своєї позиції. Тож вибирайте свою «сторону барикад» правильно. Від цього залежить майбутнє усієї країни.

Автор - Катерина Судин



Ключові слова: ...




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up