Петро Гусак: «Кричати „Слава нації!” і при цьому робити аборт – або самообман, або просто лицемірство»

2014-03-17 11:05

14 березня 2014 р. Б. в приміщенні ЛМГО «Українська молодь – Христові» ми спілкувались  на тему «Нація починається з зиготи» – про важливість збереження кожного життя у долі цілого народу. Гостем був доктор філософії Петро Гусак. Поговорили ми про аборти у набагато ширшому контексті: адже питання ненароджених дітей – це не лише справа окремої людини чи однієї сім’ї. Цю проблему можна поставити на один рівень із проблемами цілої держави.

Ненароджені і Церква.

У процесі розвитку і регулювання нашої Церкви – вже в легальних умовах – постало питання про активну церковну позицію щодо захисту життя на всіх його етапах: від моменту зачаття до природної смерті. У 2009 році, синод Української греко-католицької церкви прийняв програму протидії абортам в Україні.

«Кожен на своєму рівні діє своїми методами і ставить перед собою свої цілі. Християни-юристи мали би ставити перед собою цілі юридичного захисту цього життя, а Церква яко богослужбова інституція – завдання проповіді і молитовного служіння», – каже Петро Гусак.

У теологічному аспекті абортовані діти належать до осіб, які померли без хрещення. А, як вчить Церква, душі людей, які за життя не були хрещенні (нехай навіть не вчинили тяжкого гріха), не зможуть бачити Бога. Донедавна вважалось, що абортовані діти перебувають у «проміжному» між раєм та адом, званому limbus infantium («лімб дітей»). І лише Папа Бенедикт XVI у 2007 році виразно сказав, що це питання спірне, його не можна сприймати як догматичне. «В тому ж 2007 році ми провели в Католицькому університеті конференцію, де було поставлене питання про хрещення цих дітей кров’ю і бажанням», – каже Петро Гусак.

Адже, за моральним вченням Католицької Церкви, від самих її початків, окрім традиційного хрещення водою, існують також інші можливості охреститись. Хрещення кров’ю – це смерть за віру, коли людина формально не є охрещеною. Можливе і хрещення за бажанням – коли людина жила праведно, за власним щирим розумінням, але не знала про Христа, чула мало або інформацію спотворену, – але, імовірно, якби дізналася про Христа правду, то бажала би охреститись.

Ці два пункти можна ж застосувати і щодо дітей, втрачених під час абортів та викиднів. Абортованих дітей можна вважати героями – вони померли насильницькою смертю без обряду Хрещення і потребують молитви за їх душі. Можна припускати і те, що ці діти, прийшовши на цей світ, бажали би охреститись. Попри це, за ненароджених все одно потрібно молитись: бо як не нам, то кому ще? Тому вже не перший рік у другу суботу Великого посту проводяться літургії із прошенням на великій Єктенії за ненароджених.

У східній традиції субота – це день поминальний. У річному церковному циклі маємо як мінімум дві поминальні суботи: перед м’ясопусною неділею та другу суботу великого посту. За програмою Синоду УГКЦ, у другу суботу Великого посту відзначається День пам’яті абортованих дітей – втрачених під час аборту та викидня. «Цей день стане днем спільної молитви у храмах та вшанування втрачених через аборти дітей, днем прощення та примиренням. Також, він послужить нагодою привернути увагу людей та суспільства до тривалого геноциду ненароджених, який має місце в Україні» (пункт 1.2 «Програми протидії абортам в Україні»).

Ненароджені і держава.

У вас, мабуть, виникло питання: чому саме така назва – «Нація починається з зиготи»?
Пан Петро наголошує на тому, що в контексті нашого Майдану, всупереч очікуванням маніпуляторів що з одного (Росія), що з іншого (ЄС) боку, різко піднялись релігійні цінності.

Саме тому Майдан 2013–14 років подає надії. Розвиток Майдану різко відрізняється від більшості можливих прогнозів. Всупереч очікуванням, що все піде «мистецько-гопанковим шляхом» чи шляхом так званих «європейських цінностей», які, як каже пан Петро, з традиційною Європою мають мало спільного, Майдан показав набагато вагоміші і глибші зміни. «Ми ідемо в Європу? Нам не треба навіть іти в Європу – ми уже Європа, – каже пан Петро. – Ми за європейські цінності? Так, ми за європейські цінності. Але що є цими європейськими цінностями? Треба розрізняти: цінності традиційної Європи і світогляд Євросоюзу як політичної формації, – це, як кажуть в Одесі, „две большиє разніци”».

Три основних пункти зрушення під час Майдану, на яких наголошує Петро Гусак – це відродження національно-історичної пам’яті, відродження національно-патріотичної тематики і релігійне відродження.

Особливо вражаючим залишається останній феномен – цілковито новий рівень порозуміння між конфесіями. На сцені Майдану спільно молились і католики, і греко-католики, і протестанти, і православні, поміж яких навіть «шифрувались» православні Московського патріархату, – але ніхто не перевіряв, хто до якої конфесії належить. Сформувалось зовсім інше ставлення широких мас до Церкви і до молитви. Молитва на Майдані щогодини вночі! Адже всі знали, що зачистка можлива у будь-яку мить. Як кажуть, у літаку, що падає, атеїстів нема.

Розвиток Майдану пішов зовсім в іншому напрямку, ніж очікувалось, особливо ніж акцентували багато антиєвропейсько налаштованих сил (поширення гомосексуальних шлюбів, аборту як права жінки...) Адже самі по собі люди на Майдані вийшли не за асоціацію, а проти Януковича-Азарова, які вішали локшину на вуха громадянам. Розвиток Майдану був керований глибинними українськими рисами і вже тому дає надії на зміни. Для прикладу, серед основних правил для протестувальників були заборона алкоголю, заборона на лайку… І хоча, звісно, бували випадки, коли під час особливо напружених ситуацій хтось біг купувати пиво у переході, але п’яних там не було і в наметах не звучав стоповерховий мат. Це подає надію на більші зрушення.

Ці зрушення у свідомості необхідні, аби зміни, які зараз відбуваються, не були даремними. Бо, якщо не змінимось ми самі, не зміняться засадничі питання і ставлення до них, всі гасла і нарікання на «чужинців» будуть або недалеким самообманом, або лицемірством. Пан Петро проводить багато паралелей із Помаранчевою революцією – вона теж пророкувала зміни і початок життя держави «з чистого аркуша».

Гість мало не із захватом розповідає про «дитя Помаранчевої революції» – хлопця, зачатого у наметі ще у 2004-му. «Що мені залишалося робити – тільки тішитися, що цей хлопчина – дійсно дитя Помаранчевої революції і живе». Пан Петро пригадує розповіді гінеколога з однієї клініки: ті, хто довго, до лютого-березня чекали інавгурації у наметах на Хрещатику, потім звертались у цю ж клініку – робити аборти зачатих по наметах дітей.

«Чи якась Україна може бути?» – запитує гість. Зміна у свідомості людей не відбулась. Революція 2004-го закінчилась катарсисом, а потім – ще більшою корупцією. Пан Петро пригадує слова отця Ореста Фредини: «Ми всі такі розчаровані після Помаранчевої революції… Брате, чим ти був зачарований?» Завжди треба зберігати тверезий погляд.

Пан Петро наголошує, наскільки часто зараз використовують поняття Небесної сотні. На кожному кроці висять плакати: «Даєш хабар? Вони загинули не за це». Бійців, які полягли у протистояннях, торжественно поховали, по деяких стріляли салюти. Лунала зворушлива пісня «Плине кача».

Але, для порівняння, Петро Гусак розповідає про дослідження проблеми абортів, яке йому доводилось прочитати свого часу (уже кілька років тому). Мова у ній ішла лише про офіційні абортарії. Кожен із цих закладів мав у середньому денну кількість відвідувачок близько десяти. «Сто абортів на великий обласний центр – щодня! Додайте до цього районні центри… Тут вам „небесна сотня” щодня тільки в одному такому місті, як Львів чи Дніпропетровськ. По них не служать панахиди, їм не б’ють салют, не співають: „Плине кача по Тисині”».

Звісно, загиблі на Майдані були соціалізовані, мали сім’ї, рідних. По них масово плакали на похоронах навіть незнайомі. А по тих, других… хіба десь тайкома у подушку. Наше завдання як християн – літургійно їх відспівати, помолитися за їх душі, адже лише завдяки молитвам Церкви можемо сподіватись на духовне зростання тих, кому не дали духовно зрости на цьому світі.

Зміна Помаранчевої революції закінчилась «зміною декорацій». Змінилась влада, змінились деякі закони, зокрема навіть законодавство про аборти. Як розповідає пан Петро, той же Кучма скоротив терміни для аборту за медичними показаннями – з 28 до 22 тижнів, Ющенко ввів виплати для матерів новонароджених (тоді ж і спостерігався своєрідний бейбі-бум), обоє давали вказівки знизити кількість абортів. Але ці вказівки пан Петро порівнює з анекдотичним випадком: «Товаришу прапорщик, зупиніть поїзд!» – «Поїзд, стій! Раз-два». І насправді чи не найбільшу роль відіграла Церква: хоч її дії викликали і широке обурення у масах, зате тепер більшість громадян свідомі, що аборт уже з позиції релігійної є гріхом.

 «Один аптекар у 1939 році, коли прийшли перші совіти, мусив (влада ж змінилася!) виставити портрет Сталіна у вітрині аптеки, – розповідає пан Петро. – Але, оскільки він аптекар і торгує тим, чим торгує, виставив табличку: „Są świeże pijawki” („Є свіжі п’явки”). Розумний був чоловік, спритно це зробив! Так от, щоб часом це гасло не довелось застосовувати до нашої нової влади. Są świeże pijawki!, – і за них, за тих „п’явок” стояв Майдан, мерз… і вмирав. А воно так станеться неминуче, якщо не буде Божого благословення. Бо даремно будує будівничий місто, коли Господь не будує місто. Даремно пильнує сторожа, коли Господь не стереже місто. А як ми хочемо, як ми очікуємо, щоб Господь будував наше місто, коли ми, всупереч Йому як Подателю життя винищуємо це життя?»

Зараз «ходовими», постійно скандованими є гасла «Слава Україні», «Слава нації»! Але те, що ми скандуємо різні гасла і винимо у наших проблемах якогось зовнішнього «ворога», змін не принесе, якщо ми самі продовжуватимемо внутрішньо винищувати свій народ. Якщо люди не змінять своє ставлення до життя як такого, то ніхто нас не врятує. «З одного боку, ми кричимо: „Слава нації – смерть ворогам”, з іншого боку – самі ту націю винищуємо», – наголошує пан Петро. «З позиції національної кожен українець, який висилає жінку на аборт, винищує українців, – каже гість. – Кожна жінка, яка робить аборт, винищує українців. Або велике незнання і самообман кричати „Слава нації! ” і в цей час вбивати ненародженого – або просто лицемірство».

Поняття нації, яке фігурувало і в Донцова, і в ідеологів ОУН: нація є вищою, заради нації треба чимось і кимсь жертвувати. Нація, як Молох, якому треба приносити жертви – це окремі «одиниці», не варті благополуччя самої нації. «І коли ми визнаємо, що нема якоїсь міфічної нації на Олімпі, яка десь витає, як Молох, і нависає над нами, над одиницями, які самі по собі нічого не варті, а варті лише у її рамках… Коли ми усвідомимо, що нація – це ми, це кожен з нас, і поняття самої нації у кожному реалізовується і притаманне кожному – і без жодного із нас, без тих людей, які зачаті і народжені, нації не буде, – тоді усвідомимо, що кожен аборт є винищенням цієї нації і більшою війною проти неї, ніж ми можемо уявити з боку несамовитого Путіна чи інших агресорів, які хочуть знищити нас за допомогою зброї, – наголошує пан Петро. – Тому що справжня масова війна, масовий голокост ведеться хірургічним обладнанням, абортивним обладнанням, за дверима клінік, і в масштабах, яких ми навіть не можемо собі уявити».

Перший крок – юридичний захист людини ненародженої. Стаття 27 Конституції України гласить: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини». Пан Петро наголошує, що ми досі значною мірою перебуваємо у полоні софізмів і мракобісся, які насаджувала ідеологія марксизму, еволюціонізму, які пропагувало ціле покоління лікарів у часи СРСР. Ці переконання зберігаються досі: що людина є людиною не від моменту зачаття, а лише після народження, до того ж це має бути зафіксовано у відповідному обліковому записі, – лише тоді ми визнаємо, що це – особа і вона має права. До того ж, якщо взяти теорію еволюції, яка стверджує, що ембріон проходить стадії різних істот і лише поступово стає людиною. Лише відкинувши ці теорії, визнавши, що з моменту злиття клітин вже існує нова істота, з власним унікальним генетичним кодом, а всі етапи її розвитку – цілком людські, не подібні на жодних інших приматів – лише тоді буде визнано, що хірургічне переривання вагітності є прямим вбивством.

Ненароджені і фемінізм.

«Чому жінки стають агресивними феміністками? – риторично запитує пан Петро. – Тому що на їхньому шляху десь трапляється якийсь дегенерат, від якого вона вагітніє, а потім він каже: „То не моя проблєма, наше дєло – нє рожать, на тобі гроші, іди роби аборт або забирайся геть”. І ці жінки ідуть і роблять аборт, а потім, постабортні, починають ненавидіти того мужика і всіх інших чоловіків. І тоді починають доводити, що аборт був їхнім правом, аби звільнитися від обов’язків материнства, до яких наче б їх примусили біологічно, – бо чоловіки не вагітніють, а вони – вагітніють, і цю ситуацію треба виправити».

Альтернативу пан Петро бачить у здоровому фемінізмі. З одного боку, це гідність самої жінки, право на визнання її прав, можливостей, повага до її гідності. Маємо приклади з історії Церкви – жінки першими сповістили про воскресіння Христа, безліч жінок увійшли в історію християнства. Блаженний папа Іван Павло II ставав на захист жінок і їх покликання.

Але, з іншого боку, агресивний фемінізм не мине, поки не піднімуться морально на певний рівень відповідальності чоловіки. Поки вони не будуть готові брати відповідальність, захищати, виховувати дітей – бо лише так можна подолати войовничий фемінізм. Адже важко уникати приниження, живучи з чоловіком без шлюбу, який погрожує, що одного дня вижене, що буде разом лише доти, поки йому самому не набридне. І, тим паче, створити в таких умов надійну сім’ю. За таких обставин і не дивно, що нове життя, яке зародилось, опиняється під загрозою знищення.

Підготували Ірина Сулик та Катерина Судин
Фото - Катерина Судин


Ключові слова: нація | зигота | аборт | Петро Гусак




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up