Дні пам’яті та примирення

2014-05-08 23:46

Дні 8 та 9 травня – багатостраждальні, дискусійні і… знову актуальні. Це річниця, яку український народ відзначає в кардинально інший спосіб, ніж світова спільнота. Останніми роками саме від цих дат у нас очікують найбільших пристрастей, а цьогоріч, у нинішній обстановці – і взагалі відвертих та небезпечних провокацій, які становлять загрозу не тільки самим ветеранам, а й усім небайдужим. Про все це ми поспілкувалися з паном Олегом Бодником, головою Галицької районної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів у Львові, представником генерації дітей війни, активним просвітянином.

– Пане Олеже, що думаєте Ви і Ваша організація про 8–9 травня як Дні пам’яті та примирення, і про їх трактування в українському календарі?

– Наша організація об’єднує ветеранів Другої світової війни – як воїнів радянської армії, так і учасників бойових дій УПА. Крім цього, тут є дивізійники, які, на жаль, не мають статусу учасників (дивізія СС Галичина і всі решта, хто належав до воєнізованих організацій). Я опитав їх, як вони ставляться до так званого Дня перемоги. І вони кажуть: День перемоги – це всесвітньо визначений день, він навіть записаний в устав ООН, і всі декларації та рекомендації стверджують (зокрема так написано в рекомендаціях від 2005 року), що день перемоги у Другій світовій війні – 8 травня. І сприймати його варто не як свято, а як День відзнаки жертв, полеглих у Другій світовій війні, як день пам’яті, день скорботи. Мова йде про Антигітлерівську коаліцію та всі постраждалі європейські держави. Хоча деякі країни святкують навіть 7 травня – наприклад, Співдружність Великобританії. Інші європейські країни відзначають 8 травня, але наголошую – саме відзначають, а не святкують.

В нас, на жаль, чітко написано: 9 травня – «Свято перемоги». Тут думка дещо розшаровується. Ті, з ким я спілкувався – з учасниками бойових дій, учасниками Другої світової війни – стверджують, що це не свято, а все-таки день вшанування пам’яті полеглих: побратимів і загалом усіх, хто загинув у роки Другої світової війни.

І тут є ще одне трактування: для нас, галичан, війна почалася 1 вересня 1939 року і завершилася в 1944 році, бо 28 жовтня 44-го звільнили всю Україну разом із Закарпаттям. Хоча в цілому Друга світова війна закінчилася 2 вересня 45-го року. І ось частина того воєнного періоду – з 22 червня 1941 по 9 травня 1945 – в радянській історіографії позначається як Велика вітчизняна війна. Цей термін не всі сприймають: наші науковці-історики називають її все-таки Другою світовою.

– Звідки виникла різниця у датах?

– Можемо звернутися до документальних відомостей. 8 травня о 22:43 за центрально­європейським часом було підписано беззастережну капітуляцію Німеччини, що і вважається датою закінчення Великої вітчизняної війни для радянського періоду, Другої світової війни – для світової спільноти. Хоча війна тривала далі – були ще військові дії між Японією та Америкою, постраждали і Хіросіма, і Нагасакі, – але світова спільнота відзначає завершення війни саме 8 травня.

Чому ж у нас – 9-те число? Та тому, що під час підписання у Росії було уже 9 травня, 00:43 за московським часом. І Сталін вимагав, щоб цього дня було повторно підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Вже 9 травня цей акт був доставлений в Москву. Хоча тоді ніяких святкових дій чи акцій не відбувалося, і лише 24 червня на Червоній площі у Москві відбувся святковий парад, яким командував маршал Рокосовський, а приймав маршал Жуков.

Цей одноразовий акт Сталін потім узаконив як святкування дня перемоги 9 травня, але наприкінці 40-х років свято Дня перемоги скасували: шалена кількість інвалідів війни, що з’явились на теренах Радянського Союзу, не налаштовувала людей на святковий лад. Крім того, якщо Німеччина після поразки показала економічне зростання і консолідацію, то у нас в Радянському союзі була повна післявоєнна розруха. Тому особливих причин для святкувань не було. Лише 26 квітня 1965 свято поновили, і по сьогодні воно позначене у календарі – навіть в українській  незалежній державі – як свято перемоги. Але наголошу ще раз, що Резолюція ООН пропонує дні 8–9 травня відзначати як данину пам’яті всіх жертв Другої світової війни і вважати їх Днями пам’яті та примирення.

– Як варто ставитись до дати 9 травня за обставин, що зараз склались в Україні?

– Якщо взяти сучасну ситуацію, що склалася внаслідок нападу на Україну, де фактично вже ведеться війна, а ще й додати до цього анексію Криму – звичайно, причин для святкування в Україні зараз немає. Уже є постанови і обласних рад, і міських рад на всіх рівнях, і Верховної ради про скасування військового параду – натомість буде покладання вінків до могили Невідомого солдата, святкування окремих груп учасників війни, буде так звана польова кухня, на якій буде каша, традиційних 100 грам фронтових і так далі.

Найбільше, що буде із заходів – покладання на Пагорбі слави вінків: і від міської ради, і від громадських та військових організацій. Але «гулянь» не буде.

Відбудеться окреме нагородження справжніх учасників воєнних дій – і з одного, і з другого боку. Святкувати нічого, бо деякі тирани продовжували війну навіть до 1953 року – наприклад, якщо мова йде про УПА, то по завершенні Другої світової війни ще тривали «упівські дії». Все-таки відзнаку, пошану треба віддати тим, які загинули за нашу Батьківщину, за створення передумов для становлення в подальшому самостійної і незалежної Української держави.

Я думаю, що в цьому плані погодиться і молодь, яка розуміє ситуацію, тим паче, що молодь тепер свідома – після київського Майдану, Майдану львівського, зрештою, після всіх майданів по Україні – що це не день для святкувань. Ситуація дуже і дуже загрозлива, крім того, треба шукати джерела для поповнення казни, щоби створювати міцну українську армію.

– Отже, і ви з організацією докладаєте зусиль, щоб 9 травня відзначалося як день пам’яті, а не як свято перемоги?

– Ми так і трактуємо: як вшанування пам’яті. Будемо старатися, аби у Верховній раді внесли відповідну поправку. Поки що в нас воно так і називається – День перемоги, а як вже буде далі – побачимо. Якщо події розвиватимуться надзвичайно стрімко, то певні моменти буде переглянуто.

Заслуги всіх ветеранів без винятку – і червоної армії, і УПА – є великі перед Україною. Загалом у нас загинуло понад 6 мільйонів людей. Путін піддає це сумніву і вважає, що Росія могла перемогти ворога без українців, і що жертви українського народу були даремними. Але факти показують, що навіть кожна п’ята людина в Україні зазнала значних жертв у Другій світовій війні.

– То як же відзначати цьогоріч 9 травня самим українцям?

– Суспільство і ветерани схиляються зараз до того, щоб відзначати День пам’яті загиблих у Другій світовій війні без вживання терміну «свято». Одні кажуть: «То треба, бо велике свято – перемога». Але то таке «свято» – на крові і на костях тих, хто загинув 60 років тому. То, власне, велика журба… Ще й дотепер не порахували, які страшні були жертви.

Євреї, наприклад, стверджують, що їх у Другій світовій війні постраждало 6 мільйонів. Статистика показує, що загинуло біля 50–70 мільйонів людей – якщо брати до уваги втрати на Далекому сході. Це без урахування втрат, яких зазнала українська нація, зокрема галичани, в лавах УПА, в боївках і криївках. Поки що, мабуть, ці відомості засекречені або просто не висвітлені.

Війна – це жахіття. Ми переконуємося, коли показують фрагменти зі Слов’янська, де люди гинуть ні за що! Диверсанти, терористи стріляють, списуючи все на українське військо, хоча наше військо не веде боїв у зоні міста, а таку напружену ситуацію створюють терористи.

Отакий він – день пам’яті жертв, всіх, хто загинув у роки Другої світової війни. Вічная їм пам’ять.

Підготував Андрій Крупич


Ключові слова: пам"ять | примирення | день




Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up