Біймося, але недовго!

2014-06-21 20:40

Саме з такими словами звернувся до присутніх отець Олег Кіндій – викладач, заступник завідувача кафедри богослов’я в УКУ, доктор філософії, доктор патристичного богослов’я та чудовий духівник спільноти «Українська молодь – Христові». 19 червня 2014 р. Б., під час першого дня семінару «Школа відповідальності», отець розповів про те, що таке страх, яку роль він відіграє у житті людини та як із ним боротися.

Екзистенційний стан страху не дозволяє нам зробити крок уперед. Існує три так званих виміри страху, про які далі йтиме мова:

- страх як реакція на події – це наш інстинкт самозахисту;
- страх як стан, що розтягується в часі (найяскравішим його проявом є депресія);
- страх Господній, який кардинально відрізняється від двох попередніх категорій.

Якщо розглядати страх з точки зору першої позиції, то він є цілком позитивним явищем. Це реакція на біль чи подразник, яка дозволяє людині захиститися, «вдихнути ковток повітря» і після цього приймати свідоме рішення щодо своїх подальших дій. Вона допомагає нам зберегти життя і здоров’я.

Першими з людей відчули страх Адам і Єва. До такого їх стану спричинився гріх. Хоча перші люди мали шанс одразу перепросити Творця за переступ (і тоді подальший хід історії був би зовсім іншим), але їх розум затьмарила боязнь глянути проблемі в очі. Люди вчинили за схемою «загроза – самозбереження – втеча»: Адам звинуватив у всьому Єву, Єва – змія. Саме страх заплющив їм очі на їхню провину і не дозволив примиритися. Адже у таких ситуаціях лише згодом з’являється краще бачення того, що я можу зробити.

Святе Письмо подає нам багато прикладів страху. Боявся Давид, стоявши перед обличчям Голіафа. Але хоча страх проймав кожну клітину тіла юнака, довіра до Бога переборола це внутрішнє відчуття і принесла йому перемогу після першого ж кидка каменем. Страх проймав Ісуса, коли Він молився на Оливковій горі перед своїм розп’яттям. Йому страшно, Христос просить Отця відняти від Нього цю чашу – та все ж покладається на Його волю і сміливо йде на муки. Так, Йому не хочеться вмирати, бо до цього не покликаний ніхто – ми народжені для радості, любові і щастя.

Адам і Єва втекли, Ісус вчинив інакше: Він глянув проблемі прямо у вічі, знаючи про біль і подальші наслідки свого вибору. Він не пручався і не ухилявся від того, що мало статися.

Щодо другого виміру страху, варто згадати події Майдану, які продемонстрували унікальну річ. Саме так подолали свій страх сотні і тисячі українців: «Ви лякаєте, а ми не боїмося! Ви провокуєте більшу небезпеку – а ми ще сильніше гуртуємося!» Люди перебороли багато несвідомих та ірраціональних страхів, які передавались нам із покоління до покоління.

Доречним тут є приклад із мавпами. Вчені провели доволі жорстокий експеримент: у клітку посадили п’ять мавп, під стелею прив’язали банан, до якого приставили драбину. Однак коли мавпа починала підніматися по драбині, спрацьовував холодний душ, який лякав тварин. Через певний час мавпи зголодніли, і коли найсміливіша з них спробувала піднятися по драбині, всіх їх облило холодною водою. Те саме повторилось і під час другої спроби. Далі мавпи вже не підпускали одна одну до поживи. Це тривало і тоді, коли у клітці замінили одну мавпу: «новенька», не знаючи про холодний душ, намагалася піднятися до банана, але інші тварини її стримували. Історія повторювалась щоразу, коли у клітці замінювали ще одну мавпу. Згодом у клітці не залишилося нікого із першої «п’ятірки», яка потрапила під крижану зливу, але нові мавпи все одно не пускали нікого зі своїх побратимів на драбину.

Люди діють за таким же принципом: страх передається нам від попередніх поколінь. Ми вже не знаємо, чого саме боїмося, але чинимо саме так тому, що так робили до нас. Події на Майдані унікальні – вони «вирвали» наш народ зі стримування попередників, це феномен молодого покоління. Революцією ми перекреслили таку «мавпячу» тенденцію у нашій країні. Хоча ми боїмося, але з Богом ми непереможні і все пройдемо.

Правда звільняє людей, а віра породжує ДОвіру. Не можна примусити людину бути солідарною, любити, поважати когось без її на те волі. Такі почуття не створюються примусовим чи штучним способом! Часто лунає думка, що Заповіді любові треба починати з любові до себе, згодом до ближніх і вже потім – до Бога. Така позиція є в корені неправильною. Якщо почнемо з любові до себе, то ніколи не осягнемо любові до Господа, бо заздалегідь ставимо собі занизьку планку. Ісус наче каже нам: «Не починайте з себе, бо кожен має своє певне обмеження, кожен запрограмований недовіряти – полюбивши ж Бога, вже не матимете страху, хіба Господнього».

І нарешті – страх Божий. Цей страх – це мить сум’яття, це усвідомлення того, що я лише піщинка, майже ніщо, майже нікчемність: не я є центром Всесвіту, а Бог. У такі хвилини на очі навертаються сльози. Для відображення Господньої величі храми будують величними, дуже естетичними, їх намагаються зробити ідеальними. Саме тому таким важливим є милозвучний церковний спів, який має возвеличувати славу Божу.

Страх Божий не гнітить людину, на відміну від інших двох видів страху. Він спонукає нас стати перед Господом і віддати Йому всі свої немочі, біль, тривоги, щоби Господь преобразив їх і дав нам взамін Свій зцілющий дотик. Христові апостоли пережили великий стрес, травми і страх, вони розчарувалися, їхні мрії про заможне і владне життя розвіялися, наче дим, – але прийшов Ісус і сказав: «Мир вам!», витягнувши їх із цього кола болю, страху, ненависті і злості. Саме через це маємо стільки новомучеників, які обирали свій шлях без страху – з великим упованням на Господа і Його опіку.

Ми приходимо втомлені і обтяжені, а Ісус все це забирає, саме Він може вивести «мавп з клітки». Дотик Божої любові будь-кого із нас перемінює і одразу зцілює, як євангельську кровоточиву жінку! Він змінює нас так, що ми вже не боїмося нічого, а тільки передаємо дану нам любов іншим. Все можна розв’язати одним дотиком Божої благодаті. Тому треба сказати дорогому Отцю, що ми віримо, але разом з тим просити про допомогу у нашому невірстві. Так, ми не вміємо любити, нам бракує сміливості, але Ти, Господи, нас навчи, проведи, стань нашим другом і будь завжди поруч!

Наостанок отець зазначив, що треба довіряти Богові у всьому, радитися з Ним стосовно найменших дрібниць, боятися – але недовго, не робити висновків наперед, «сім разів міряти і один – різати». Щоб побороти страх, треба завжди нагадувати собі, що ми не самі, з нами непереможний Господь і з Ним ми все можемо. Ніхто не наважиться йти проти нас, поки Він з нами. Наш люблячий Творець ніколи від нас не відвертається – хіба що ми відійдемо за власним бажанням.

Тож не базуймося на силах власного «его». Із Божою силою ми перебуватимемо в Трійці та Любові, станемо новими Давидами, житимемо із постійним безстрашним Майданом у нашому серці і нарешті покинемо клітки наших страхів.

Занотовувала Марічка Тракало







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up