Семінар «Школа відповідальності»: зустріч з отцем Орестом Фрединою

2014-06-24 23:36

Не менш цікавим був і другий день семінару «Школа відповідальності: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться», який проходив у приміщенні організації «Українська молодь – Христові». 20 червня гостем і доповідачем в осередку був о. Орест Фредина, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Учасники почули багато цікавого про правду, про страх, про справедливість, а також мали змогу поставити запитання, які їх найбільше цікавили. Все це було приправлене чудовим гумором та історіями з життя.

Отець Орест Фредина – добре відомий усім сихівчанам (і не тільки) парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Його проповіді не менш популярні, ніж науки його брата, отця Миколи Фредини, який ще відносно недавно був ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа.

На початку отець пригадав усім слова святого Івана Павла ІІ: «Не бійся – тільки вір». Адже у сучасному житті ми маємо безліч страхів. Навіть банальний приклад із хлопчаком, який дражнив собаку за парканом, аж поки не побачив, що загорожа закінчилась і пес йому зараз відімстить. Іноді нам стає страшно лише тоді, коли задумуємось над наслідками своїх вчинків.

Людей часто охоплює страх, коли вони усвідомлюють, наскільки вони одне одному потрібні і як важко, коли нема поруч близької людини, коли не можемо відчути обіймів чи потиску руки. Отець розповів про цікаве дослідження, яке провели вчені. Для дітей створили найкращі умови, вони не мали відчувати жодної нестачі, окрім одного – у них відібрали батьків, позбавили піклування старших. Багато таких дітей померли через емоційну виснаженість, бо ніхто їх не підтримував і не любив. Цей приклад дуже гарно підкреслює те, наскільки ми важливі одні для одних – як у сім’ї, так і в спільноті, адже якщо у сім’ї є певні негаразди, людина може доповнити брак любові дружбою з іншими.

Наше життя має величезний вплив на інших людей, хоч ми цього і не помічаємо. Коли чоловік прийде додому злий і замість того, щоби обійняти дітей, які скучили за ним, гаркне, всі вони розбіжаться по кутках і нічого хорошого про тата вже не зможуть сказати, тим паче, почуватимуться недолюбленими. Коли дитина просить батьків про якусь дрібницю – намалювати їй коника, а мама натомість відправляє до тата, тато – знову до мами (бо для нього футбол чи газета важливіші за якогось там коника!), дитина відчує себе зайвою, непотрібною в цьому житті. Як у соціальній рекламі: «Навіщо ви мене купили, якщо зі мною не розмовляєте?»

«Пізнайте правду, і вона вас визволить», – таким було наступне гасло семінару. Одного молодого священика поставили на парафії до старшого отця. Щовечора той витягував хліб на стіл і, відрізавши окраєць, питав молодого, чи той хоче і собі шматочок, – мовляв, якщо захоче, то хай просить, і господар йому подасть. Це повторювалось щовечора. Молодий священик не витримав приниження і вирішив попросити, щоб його забрали з тієї парафії. Але декан пояснив йому, що старенький отець пережив концтабір і страшний голод, з вагою у 35 кілограм вижив лише тому, що живився травою, – і відтоді він мав панічний страх залишитись без шматка хліба. Тому щовечора біля подушки отець клав окраєць хліба – боявся голоду і дорожив кожним шматком. Коли дізнаємося правду про іншого, стає легше його зрозуміти, бо те, що ми домислюємо, часто створює в нашій голові лише уявний і дуже далекий від правди образ.
Наприклад, жінка довго просить чоловіка зремонтувати праску, а той все не має часу. Та врешті-решт чоловіка таки замучить совість, він пожаліє кохану і виконає її прохання. Але, прийшовши з роботи, втомлена дружина бачить не справну праску, а лише безлад довкола столу – і визвіряється на свого коханого. Зі свого боку, жінка права, бо чоловік довго затягував ремонт, до того ж не прибрав за собою. Але і чоловік правий, бо старався допомогти, виконати прохання дружини, зробити їй приємно. Сталось же так, що двоє лише розізлились одне на одного, бо не знали цієї правди від іншого. Ось так ми негативно впливаємо одні на одних. Але якби ми переступили через себе, пробачили ближньому і спробували зрозуміти його, це зцілило б нас.

Навіть якщо людина каже, що пробачила, але спілкуватись більше не бажає – це не означає, що вона нам не пробачила. Нам треба за цю людину молитись, але вона не зобов’язана з нами дружити! Водночас коли ми ображаємось, не треба робити вигляд, що все нормально – бо це, власне, і є ненормально. Натомість краще виробити в собі звичку вибачатись навіть тоді, коли хтось просто став нам на ногу.

Про правду і справедливість у нашому повсякденні. Отець Орест відзначив позитивну рису Володимира Кличка, який, окрім вміння перемагати, є чесним. Священик розповів про випадок у Німеччині, коли боксер порушив правила дорожнього руху. Жінка-інспектор, впізнавши його, засяяла від щастя і попросила автограф. А опісля… таки попросила сплатити штраф. Бо це справедливо: кожен, хто скоїв кривду, має її виправити. Не має значення, чи це проста людина, чи знаменитий боксер, а чи політик: всі ми рівні в очах Божих. Правда – це не лише щось на словах. У щоденній газеті партії більшовиків, яка виходила під назвою «Правда», писали найбільшу брехню. Слова перестали мати вагу.

Потрібно ділитись правдою, якою є Бог. Правдива свобода – це коли я прагну діяти так, як хоче Господь, коли прагну добра; інакше це не свобода, а сваволя. Добрий годинник показує добрий час, і не буває такого, що у всіх восьма година, а в мене шоста, бо я, бачте, так собі захотів. Майстер на автосервісі може стати порятунком для необачного водія, який, везучи людей на празник, налетів на яму. І це відкриває йому шлях до неба. Але той самий майстер може покликати свого приятеля, якому обіцяв полагодити колесо, навіть по-дружньому, безкоштовно – і байдуже, що сьогодні неділя чи велике свято. Ситуація схожа, але тепер це шлях до пекла.

Люди звикли, що можна схалтурити, схитрувати, щоби покращити своє життя. Але через це сильно страждають інші, отримуючи неякісні послуги чи товари. Тому так важливо старанно і відповідально ставитись до своїх обов’язків. Кожну річ, яку ми робимо, маємо робити для Ісуса. Чи хотіли б ми, щоби Бог їздив на машині, яку виготовила наша компанія, або одягнувся на нашій швейній фабриці? Отець розповів, як працював колись гравірувальником і не міг виготовляти неякісні малюнки – бо совість не дозволяла! Адже все, що ми робимо, маємо робити на Славу Божу.

Не варто брехати, щоби всі були спокійні, бо брехня завжди випливає нагору. Навіть якщо кажемо не всю правду, а лише третину – це все одно брехня. Ніхто не вип’є цілу пляшку отрути, але достатньо непомітно додати кілька крапель у напій, щоб людина не знала, – і ефект від отрути не зміниться. Якщо продавець на черствий хліб каже, що він свіжий, «просто з холодильника», то це є сіянням неправди у світі. Коли дитині змалечку брехати, що телевізор не працює, зламався чи нема світла, то батьки незчуються, як дитина почне брехати їм. Адже набагато важче сказати дитині правду: що телевізор шкодить її зору і саме це стало причиною заборони.

Зараз триває Петрів піст – один із чотирьох багатоденних постів церковного року. Хоча цей піст не є таким строгим, як Великий, але це чергова нагода призадуматись над нашим духовним життям. У піст буває так важко відмовитись від м’яса і спиртного – навіть в один день на тижні, коли це є тяжким гріхом. Але коли, для прикладу, соромно відмовити начальнику, бо це знак неповаги, ми все одно чинимо переступ.

«Часослов молишся? – Ні, але я з того сповідаюся!» Далі ми говорили про сповідь. Не треба боятись приступати до сповіді через те, що про наші гріхи хтось дізнається, адже священик не має права видавати тайну сповіді. Буває навіть так, що часом він не може не повінчати молодих людей, навіть якщо знає про їхні гріхи, які є перешкодою для шлюбу.

Один отець завжди їздив селом на конику. Його співробітник, закохавшись в заміжню жінку, переодягнувся в одяг священика, сів на коня, поїхав селом і вбив її чоловіка. Зранку відразу ж посповідався цьому отцю. І священик не міг сказати, хто вбивця, – хоча знав. Коли ж уже перед смертю цей чоловік посповідався іншому священику, той сказав, що не дасть розрішення, аж поки він не зізнається в усьому публічно. Чоловік так і вчинив.



На всіх учасників, які взяли участь в обох днях семінару, чекав невеличкий сюрприз від організаторів – пам’ятна листівка. Не пропустіть нової цікавої зустрічі від спільноти «Українська молодь – Христові»!

Підготувала Наталія Стигар







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up