Шевченко — поза простором і часом

2013-03-24 19:00

«А-де ж та воля, воля, воля?», — кричав Тарас.
І твір його «Назар Стодоля» дійшов до нас…

Драматургічна спадщина Тараса Шевченка незначна: завершена п’єса «Назар Стодоля» (1843), уривок з третьої дії російсько¬мовної історичної драми чи трагедії «Никита Гай¬дай» (1841) та незнайдена чи ненаписана драма «Слепая красавица». І попри це, усі тексти Тараса Григоровича привертають увагу. Вперше п’єса «Назар Стодоля» поставлена у 1844 році у Петербурзі аматорським театром при Медико-хірургічній академії, в якій навчалося немало вихідців з України. А у XX столітті спину не було…
 
Дія п’єси «Назар Стодоля» відбувається біля Чигирина, наприкінці XVII ст., в козацькій слободі, на Святий вечір.
В основі сюжету любовний трикутник: козак Назар Стодоля — Галя — дочка сотника Хоми Кичатого — старий полковник Молочай. П’єса наскрізь пронизана багатою палітрою людських почуттів та емоцій, що робить текст не однобоким для сприймання, а провокує на роздуми, сміх, іронію і втечу в тогочасну реальність. Чим глибше ми занурюємось, тим скрупульозніше вивчаємо, а чим більше дізнаємось, тим менше нас здивуєш…



ЛМГО «Українська молодь — Христові» разом з об’єднанням «ПотихЄнькУ» презентували власну сценічну версію «Назара Стодолі»: без втручання в текст, але з оригінально продуманими акцентами на деталях, що підсилювали гумористичну складову, були доступними сучасному глядачеві і не викривляли історичну соціально-побутову площину. Ідея й сценічні напрацювання належать Мирославі Кобрин, режисером виступив Богдан Гречин.
 
Хто ж така Галя? Головна героїня… Дочка Хоми Кичатого… Але більш за все припало мені до душі казання сватів-ловців за давньою традицією сватання: «Куниця — красна дівиця… Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати…»

А Назар? Звичайний бідний козак, якому запраглося Галі, без якої світ не милий? Не зовсім…«Той самий, що вирвав тебе (Хому Кичатого. — О.А.) із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх!». Отак-от: амбіційний, принциповий, затятий…
 
Ну, а Хома, люблячий батько? Здавалося б, старий козак прийнятого рішення не змінює, але дане слово, обіцянка, а ще щастя єдиної дочки виявились важливішими для чутливого серця! І який розпач і страждання стирають усі попередні хиби: «Назаре! Сину! Батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! Серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я світа не паскуджу! …Бери добро моє, бери мою Галю, бери все моє!…»

А Стеха — «…чудо — не дівка! І сяка й така, і добра, і розумна…» І наша, і ваша…І все скаже, тільки «дайте байбарак надіти сьогодні на вечорниці.»
 
Сподіваюсь, зацікавила усіх, хто проґавив виставу, а ще більше сподіваюсь, що вона буде не одноразовою, а потужним спільним проектом. Отак розпочинався «Шевченківський вечір», а яким же було продовження програми — читайте незабаром…
Використано матеріали онлайн-журналу НТШ: 
http://ntsh.org
Автор: Оксана Андрійчук







Задати запитання, залишити коментар


*Ім’я або Nickname

Email:
*Доповнення, запитання, коментар (до 1000 символів)


*обов’язкові поля для заповнення


Video Fb Vk Tw Google Mail Rss
Календар подій



Arrow-up